Завантажити

ухопили мене за руки, стерли свитками краску. Ще відтоді серце моє лютує.
 
ЯВА 2
 
О к с а н а. Здрастуй, Текле!
Т е к л я. Здрастуйте—не застуйте! Спасибі, привітались, доки ще зовсім не запишались.
О к с а н а. Ти, либонь, гніваєшся на мене?
Те к л я. Ба ні! А хоч би й гнівалась, то вам я^а печаль?..
О к с а н а. А я вже так скучила за дівчатами,! оце думала на вулицю піти.
Т е к л я. Справді? О, спасибі ж вам, хоч раз на рік і про нас, простих, згадали.
О к с а н а. Правда, що я не часто буваю на вулиці, бо роботи, сестричко, багато на моїх руках. Сама знаєш, що хазяйствечко у нас слава господеві; а що ж, одна у батька, як палець, і в хаті, і в подвір'ї. А сьогодні, сестричко, так чогось мені скучно стало.
Т е к л я. Стало буть, вже вволю начиталися і написалися?
О к с а н а. З якої ж це речі мені викаєш? Чи я тобі тітка, чи дядина?
Т е к л я. А як же я вам можу казати “ти”, коли ви баришня?
О к с а н а. Лихо з тобою! Скажи, за віщо ти гніваєшся?
Т е к л я. А буряки у вас родили цього року?
О к с а н а. Що таке?
Т е к л я. Зоставайтесь здоровенькі, ваше високомордіє. (Пішла).
О к с а н а. Та ну-бо не дури, Текле! Чудна дівка! З чого вона раз по раз лютує так, як зо мною зустрінеться? Лютуй собі, голубко, скільки хочеш, мені байдуже. Не видко. Чи вже ж і сьогодні не приїде?.. Сказав же — у середу вернусь, а вже і четвер, і п'ятниця минула. Сьогодні вже і неділя, а його нема. Дивно це мені і ніби аж страшно. Ніколи ж, як не пригадаю, не траплялось ще так, щоб як сказав він, що тоді-то прибуде, та не додержав слова. Хіба, було, спізниться на який час. А це ж сім день. Що ж за пригода трапилась? Що зо мною діється, то я й не зрозумію! Які ми дурні, закохані дівчата, які ми божевільні! Та хоч би й я: сама доброхіть і мов навмисне полохаю своє серце. Не бачила ж я Б о р и са два роки, то ж два роки—не сім день? Два роки не бачила його, і не страждала ж, і свої думки не труїла самохітною зрадою, а тепер, коли він мій, коли я власними устами вимовила перед ним свою душу і ніби власними руками віддала йому своє серце, я завдаю собі страшенних мук! І справді, які ми дурні, закохані дівчата! Чи, може, я така заздрісна у коханні? Чого ж перш ніколи мені і на думку не спадало, щоб його ревнувати чи не довіряти йому? А тепер я ніби хочу, щоб він неодрізно сидів поруч зо мною, ніби хочу видивлятись в його любі очі, слухати його палку річ. І від чого ми, закохані Д і в ч а т а, наодинці такі балакучі? Улесна мова здається нам такою блискучою, красотнявою. А коли б це з'явився ненароком перед очима, замовкли б уста, мова та красотня, мов вихром, вивіялась би з пам'яті. А може, він вивіряє мене, через те не їде? Та хіба ж ще не все сказали мої очі, моє серце, мої уста? Ох, бідна була, мабуть, та мова, невиразні були погляди, нечутко і нечуло билося моє серце. (Дивиться за лаштунки). Б о р и с? Він, він, мій любий! Це ж він, мій орел сизокрилий! Ондечки і побратим лукавий з ним. Ох серце ж моє, яке ти щасливе! Пора, пора вам показати свої ясні очі! Чого ж то він так по-спіша? Ага, вискочили! Що ж це він минає нашу хату? Поїхав! Ні, це щось дивно! Що ж ото ще третє поїхало з ним, якась не жінка, дівчина.
 
ЯВА З
 
Входить Г о р д і й.
Г о р д і й. Добривечір, баришня! Позвольте вам рекемендовать себя.
О к с а н а. З якої речі ти мене баришнею звеличав?
Г о р д і й. А как же іначе, когда ви пукет з бєлих роз. І етакую красотку хочет отвертать? Вдивительної А ви міня познали?.. Г о р д і й Микитович.
О к с а н а. Торік, здається, я бачила тебе в городі.
Г о р д і й. То єсть позаторік, так ето вєрная ваша правда. Ну одначе я вижу, што ви всьо-таки не забилі меня.
О к с а н а. Ні, пам'ятаю. (До себе). Чого ж він не глянув, не привітавсь?
Г о р д і й. Можно присєсть?
О к с а н а. Сідай, коли маєш час!
Г о р д і й (в сторону). І етакую красотку опроменять. (До неї). Ах, ах! Я для вас усьо моє врем'я готов одпи-сати в расход, потому как, значить, же мойо чувствіє на лице.
О к с а н а. Яке чувствіє?
Г о р д і й. А то, што как только увідєл, і страждаю, страждаю, как рекрут на часах.
О к с а н а. Ти про Катрю кажеш? Чула я, що її сватав.
Г о р д і й. Тут вже не К а т р я, а другая лиходейка-злодєйка. К а т р я — ето була моя глупая ошибка. Позвольте вам об'яснить, Океанія, по батюшки, звеніть в том, не вспомню, но впротчем, кажется, безошибочно — Антоновна?
О к с а н а. Навіщо ще та Антонівна? Як змалку звав мене Оксаною, так і тепер зви.
Г о р д і й. Невозможно! Потому што не пристало і не авантажне. Когда я іщо був невоспитанной, тогда і понятіє мойо було мужицькоє.
О к с а н а. А тепер вже ти запанів, чи як?
Г о р д і й. Развє не видно мово воспитанія? О к с а н а Антоновна! Позвольте вам об'яснить опись моїх стра-жданій, што

читати