Завантажити

 
ЯВА 6
Т е к л я і С о л о м і я входять.
Т е к л я. Бачиш, бачиш, якої грамоти вона вчиться! Ходім же мерщій і всім розкажемо! А ти біжи у горниці і усе розкажи пані!..
Пішли.
Б о р и с. Щастя моє, світе мій, зоре моя!.. Оксано, бог свідок, що я твій! В тобі одній вся моя сила, всі задумані й закохані мрії! Ти те ясне проміння, котре освічуватиме мої заміри! Ти та довічна і міцна сила, котра свіжитиме і окрилятиме надії. (Цілує її).
Г о р н о в (входить). Сторожкі каналії, і на півтораста ступенів не підпустили. (Побачивши Бориса і Оксану). Отак би й давніш!..
О к с а н а. Не знаю, куди заведе мене моє серце. На його волю тепер здаюсь. Я довго з ним пеклувалась, нехай же й воно тепер догляда мене!
Б о р и с. Я буду твоєю ненею, твоїм поводарем!
Г о р н о в. Ая дивлюсь і радію. Чого? Мабуть, того, що є для кого в світі жить. Оксано, дайте вашу руку. Борисе! Дивіться мені в вічі, придивляйтесь, яким безкраїм щастям вони запалали. Прислухайтесь до мого серця, як воно чуло б'ється? Я щасливий, щасливий чужим щастям! Ні, не чужим, людське щастя — моє щастя. О, коли б такі хвилини обертались у часи, чоловік би був безсмертним.
О к с а н а. Яка ж ви є щира душа, яка ви є щира людина! Тільки тепер я об цім довідалась. Я вже не знаю, як вас найлагідніше звеличать. Братику любий, братику дорогий!
Г о р н о в. Це слово святе! Так, стало буть, сестра?
О к с а н а. Щира і вірна!
Г о р н о в. Заховаймо ж, сестро, цей завіт в серцях наших глибоко! Так, стало буть, йдемо на боротьбу і працю не з підорваними силами, а з веселим посміхом на устах, з серцями, повними святої віри і надії!
В с і. І бог нам допоможе!..
Завіса
 
ДІЯ ДРУГА
 
Село. Наліворуч хата Завади.
 
ЯВА 1
Т е к л я і С о л о м і я.
С о л о м і я. Не спор, сестричко! Вже я добре знаю, що його закрутять. Та то ж щодня пані й пан гризуть йому, сердешному, голову і одним лицем намоглися: оженись, кажуть, на рівні, то ми тобі й слова упоперек не скажемо.
Т е к л я. Тут словами нічого не вдієш.
С о л о м і я. А що вже він сперечався, що вже спорив і нарікав! І мало не плакав. От єй-богу, що правда!
Т е к л я. Засіла йому О к с а н а у печінки. Невже ж він ніколи тебе не зачіпав?
С о л о м і я. Ба ні, він балака зо мною, але щоб пожартувати, то в нього цього і на думці нема.
Т е к л я. Дивно! Тадже ти з лиця краща від Оксани! Ну, вже я б відлучила його від неї.
С о л о м і я. Годі-бо тобі богзна-що вигадувати! Ти скажи мені краще, об чім то ти з панею радилась?
Т е к л я. Та там... (Убік). Так би я тобі й сказала. (Голосно). Нехай опісля сама довідаєшся.
С о л о м і я. А правда, панночка гарненька?
Т е к л я. Ото паничеві пара!
С о л о м і я. І де вона така хороша вродилась? Ніжна-ніжна, неначе з воску зліплена. Коли б це панич нагодився, я б йому зараз шепнула. От єй-богу, що правда.
Т е к л я. Чи ти не здуріла? Та як тільки ти слово писнеш, то я такого наплету на тебе твоєму Харитонові, що він буде жахатись тебе, як чуми!
С о л'о м і я (з ляком). І не гріх тобі?
Т е к л я. Зваж, кого більш шкода, чи Харитона, чи... То-то ж бо і е! Так сьогодні, кажеш, сподіваються панича додому?
С о л о м і я. Сьогодні ж, сьогодні. Оце перечули від когось, що ввечері прибіжить, так тепер й розіслали нас ма всі шляхи: мене, Зіньку, Матвія, щоб, стало буть, котре з нас постереже його, щоб бігли насупроти і щоб він якомога поспішав додому, певно, бояться, щоб він часом не забіг на яку хвилину до Оксани... Ох, коли б же мені та й не зустріти його!
Т е к л я. Чому ж то так?..
С о л о м і я. Бо я, мабуть, не зумію збрехати. Як почне випитувати, коли заслабли, та як, і що? То я зразу усе й виявлю.
Т е к л я. Та й дурна ти яка! А ти “е дивись йому в вічі; як казатимеш, то ховай лице. Мене б послали, я б йому наговорила.
С о л о м і я. Ох, треба ж вже бігти на той шлях.
Т е к л я. Гляди ж, Соломіє! Пам'ятай Харитона!
С о л о м і я. Ох, пам'ятатиму ж, сестричко! Не бійся, вже як-небудь та вибрешусь. От єй-богу, що правда. (Уходить).
Т е к л я (одна). Найкраща послуга з дурних. Що ж би тут таке вдіяти? Що пригадати, щоб панич відсахнувся від Оксани? Як тілько спаде мені на думку, що вона така ж репана мужичка, як і я, та зробиться панею, то так мене й запече. Певно, що вона відьомського кодла і що вона панича якимсь зіллям причарувала. Бо що в неї хорошого? Ні з лиця, ні з росту. Та їй до мене, як курці до пави! Горить моє серце на неї. Пані обіща-ла мені дати аж півтораста рублів, якщо зумію поробити таке Оксані, щоб вона паничеві остогидла... А я б її радніша струїти, бісову тінь, за те, що вона колись об-рекла мене перед цілим парубоцтвом. Одним тілько словом обрізала. Чи не в жидів, каже, ти навчилась притирати буряком щоки? Парубки

читати