Завантажити

спасибі вам, що ви не гордуєте нашим братом сиволапим, як, було, старий пан нас величають.
Б о р и с і Горно в. Спасибі і вам!
Б о р и с. Приходьте ж у ту неділю, та раніш.
М а к с и м. Добре, прийду. (Пішов).
 
ЯВА 5
 
О к с а н а (входить). І не диво? Я й чую, що балакають, та ніяк не розберу, хто і з ким? Аж це ось хто!
Г о р н о в. Давненько ми з вами не бачились.
О к с а н а. Хоч би одвідали, і не сором вам? То було мало не що божого дня приїздять, а це вже зовсім мене відцурались. Хоч би забігли за книжками, що понадавали. Я вже їх всі перечитала.
Г о р н о в. Ніколи було, робоча пора. Та нащо нам вже і одвідувати? Коли вже кращі від нас приїхали, то ми й не рипаємось. Чи не по телятко ви оце ідете?
О к с а н а. По яке там телятко?..
Г о р н о в. Та це ж у інших дівчат така одмова, що як зустрінеться з парубками, то зараз і каже: “Теляток шукаю”.
О к с а н а. Ні, я кого шукала, того й знайшла.
Г о р н о в. Тобто мене?
О к с а н а. Та й вас.
Г о р н о в. А кого більш бажалось бачити?
О к с а н а. Почнете дратувати. Обох однаковісінько.
Б о р и с. А ми оце, Оксано, думали до тебе зайти.
О к с а н а. Мабуть! Чую, гомонять та й гомонять, та все на однім місці, ще хтось почав і співати.
Г о р н о в. То я пробував голоса. А правда, чудовий голос, усі жаби замовкли і в кушир поховались, як зачули. Що ж татусь ваш, дома?
О к с а н а. Ні, нема. Пішли з ятерами по рибу.
Б о р и с. Це шкода.
О к с а н а. А хіба як батька нема дома, то й у хату не можна зайти?
Г о р н о в. Уночі? А поговір, а людське пащекування?
О к с а н а. Певно, вже й так того поговору, що вже більш і нікуди.
Г о р н о в. І вам це нічого?
О к с а н а. Це вже моя печаль. А вас, Владимир Петрович, і пізнати не можна, бороду запустили. ' Г о р н о в. Наважився вже, бачите, у діди записатись. (Чха). Отуди! Я ж казав.
Б о р и с. Шпичка в ніс.
Г о р н о в. Хай тобі біс! Ну годі абощо. Ну дайте ж, Оксано, надивитись на вас! Давненько, давненько не бачились: змарніла...
О к с а н а. Та годі-бо вам вдивлятись, ще зглазите.
Г о р н о в. На те бог дав мені очі, щоб закохуватись тим, що красує погляд.
О к с а н а. Цебто я така красуля?
Г о р н о в. А то ж і ні? Щоб ви знали!
О к с а н а. Ну, годі вам вже шуткувати!..
Г о р н о в. Тут не шутка, бо я маю вам сказати щось таке, що й ворожка б не вгадала.
О к с а н а. Цікаво.
Г о р н о в. Воно б і давно вже належало вам про це довідатись. Слухайте ж: сьогодні я вже вкінець переконався, що Б о р и с у вас душі не чує.
. О к с а н а. Цього-то вже зовсім не слід казати. Можна шуткувати, а це вже... Що вони, спасибі їм, мене жалують...
Б о р и с. Тілько жалую?
О к с а н а. А більш нічого не повинно бути, і не слід, і не до речі.
Горно в (дивиться за лаштунки). Отже й справді, пара качок прилетіла. (Побіг).
Б о р и с. Ти мене б'єш у серце цією одповіддю.
О к с а н а. Коли що й розцвіта у серці, то так воно нехай собі і заглушиться.
Б о р и с. Ні, Оксано, не заглушу я в своїм серці тієї рожевої квітки, що так любо і розкішно розцвітає.
О к с а н а. Мусить зав'янути. Не слід виливати у слово мимолеточний рай душі, бо те слово влетить в ухо тій людині, котра повинна боятись його як смерті.
Б о р и с. Де ж та смерть?
О к с а н а. Як де? У вашій оцій мові. Жалували ви мене до цього часу, і я була щаслива. Не одіймайте ж у мене тієї ласки.
Б о р и с. Коли ми любимо одно другого...
О к с а н а. Отут-то й горе! Не треба, не треба!
Б о р и с. Чому ж не треба?
О к с а н а. І ви ще питаєте? Ну, коли вам не шкода мого серця, шматуйте його.
Б о р и с. Я не розумію! Невже ти й досі дивишся на мене, як на панича-дурисвіта?
О к с а н а. Ні, я знаю, що ви не дурите мене. А колись давно ще сказали ви мені одне слово, страшним воно мені здалось і незрозумілим, а тепер воно мені здається ще страшнішим, ще більше незрозумілим. “Я тебе люблю!” Два роки я боролась з собою, доки здолала відсахнути те слово від своєї душі, не розворушуйте тепер того ще теплого попелу, бо як розжевріється, то горе мені буде.
Б о р и с. Так ти силою хочеш зупинити половоддя почуття?
О к с а н а. Зупиню!
Б о р и с. Не вірю! І хто ж може заборонити нашому коханню? Де та сила, що зможе загородить нам шлях до щастя?
О к с а н а. Є сила, страшенна, нездоланна сила!
Б о р и с. Де вона? Яка сила? Чи, може, ти іншого кохаєш? Ну, тоді...
О к с а н а. Па-ни-чу, над умираючим і ворог не знущається.
Б о р и с. Прости мене, Оксано, я не так спитав.
О к с а н а. Я вам скажу, яка то сила... то сила страшенна... Панство... Люблю, люблю, люблю!.. Губіть або милуйте, я в вашій волі. (Цілує його).

читати