Завантажити

спорудження пам'ятника великому Кобзареві.
Мандруючи по Україні й далеких закутках Росії, Дмитро Іванович ніколи не забував про Т. Г. Шевченка і розшукував у старих людей та букіністів матеріали, пов'язані з життям геніального співця.
Неоціненну знахідку — документи-оригінали про заслання Т. Г. Шевченка в далекий Закаспійський край — Д. І. Яворницький дістав 1905 року в завзятого антиквара Ф. С. Романовича, що працював тоді в Ростові-на-Дону, й заплатив за них 150 карбованців.
Ці документи, як розповідав Яворницькяй, Ф. С. Романович придбав у свого товариша — офіцера, який їздив у Новопетровске приймати справи після закриття цієї фортеці30.
Заслуговує на увагу також історія уривка справи про переведення Т. Г. Шевченка з одного заслання до віддаленішого й гіршого.
1883 року в м. Оренбурзі викладач Оренбурзького інституту благородних дівиць, а пізніше директор першого реального училища в Катеринославі Микола Павлович Вавилов якось зайшов в одну крамничку купити собі тютюну. Хлопчик, даючи йому тютюн, загорнув його в піваркуш паперу, писаного з обох боків моторною писарською рукою31. Вдома М. П. Вавилов, розглядаючи цей аркуш, натрапив на рядки, що стосуються слідства «рядового Тараса Шевченка», про сувору заборону писати й малювати, а також переведення його у віддалені райони Оренбурзького краю.
Прочитавши цього папірця, М. Вавилов затремтів од хвилювання. Він одразу ж кинувся до тієї крамнички, де годину тому купував тютюн, щоб докладно розпитати, як цей папірець попав до господаря крамниці та чи не збереглося в нього ще якихось документів.
На жаль, крамар нічим не порадував. Розводячи руками, Д він сказав: «Ці папери ми купили у фортеці на пуди для обгортання товару; багато з них розійшлося, а ця, в яку хлопчина загорнув вам тютюн, була остання».
Чверть віку цей історичний уривок лежав у М. П. Вавилова. Після його смерті Д. І. Яворницький довідався, що цей документ не пропав і зберігається в дружини небіжчика.
У січні 1908 року Дмитро Іванович пішов на квартиру Вавилової.
— Шановна Катерино Федорівно, ви зробите велике діло, коли отой папірець про Шевченка віддасте до музею. Ваше ім'я повік не забудуть.
Додому Дмитро Іванович повертався з новим дорогим скарбом. Згодом і цей уривок він поклав назавжди у Шевченкову вітрину.
У фондах та експозиціях Дніпропетровського музею зберігається також 12 портретів поета, намальованих на полотні олією. Деякі з них були виготовлені до революції, а частина — в радянський період. Автори більшості оригінальних портретів Шевченка — невідомі.
Привертає увагу картина «Т. Г. Шевченко», яку випалив на дереві один із народних умільців. Гадають, що ця робота належить петриківським майстрам і ще за життя Дмитра Івановича була подарована йому, а він од себе потім подарував музеєві.
Зберігається в музеї також бюст Тараса Шевченка заслуженого діяча мистецтв республіки А. Й. Страхова і оригінальний бюст невідомого автора.
Коли Тарас Шевченко мандрував по річці Орелі, що недалеко від Верхньодніпровська впадає в Дніпро, він зробив там кілька малюнків. На двох із них змальовано узбережжя річки, на третьому малюнку зображено дві кам'яні баби з світильниками. Ці кам'яні баби довго стояли в гирлі річки Орелі, а потім, за клопотанням Яворницького, їх перевезли в історичний музей.
Дмитро Іванович часто організовував концерти кобзарів, виступав в учбових закладах з лекціями про життя й творчість поета.
Дослідники32 знайшли матеріали, які свідчать про невтомну діяльність Д. І. Яворницького під час Шевченківського ювілею — сторіччя з дня народження поета. Так, до міської управи за участю історика надійшла заява від громадян міста, щоб дозволили розпочати організаційні роботи шевченківського ювілейного комітету. Під нею стояло 800 підписів. Знайдено й прохання Д. І. Яворницького до міської думи про асигнування 500 карбованців для видання альбому пам'яті Шевченка з документів і матеріалів, які мав вчений в своєму архіві. Однак прохання вченого було
відхилено.
В ювілейній статті, присвяченій Кобзареві, Яворницькйй писав:
«Шевченко буде жити, поки світитиме сонце, поки сяятимуть зорі, поки стоятиме світ увесь, поки житиме люд на землі, а ім'я його було, є й буде святе для всіх тих, у кого в жива душа й живе серце в грудях»33.
Д. І. Яворницький ще здавна був невтомний пропагандист Шевченка. 1886 року в Петербурзі з його ініціативи вийшла в світ поема Шевченка «Гайдамаки» її пречудесно ілюстрував побратим історика О. І. Сластіон зворушливу передмову до неї написав Яворницький.
В особистому архіві Дмитра Івановича Яворницького зберігався довгий час ескіз пам'ятника Шевченкові. Історія цього ескіза така.
Ще на початку XX сторіччя Яворницький, за порадою членів комісії по спорудженню пам'ятника поетові, звернувся до І. Ю, Репіна з проханням зробити ескіз пам'ятника. Але до революції цей благородний задум не міг здійснитися,

читати