Завантажити

переконаєтеся.
І справді, на іконі, привезеній з Покровської церкви, зображені царі — Петро та Іоанн з Софією. Царські особи з усіх боків оточені запорозькою старшиною з духівництвом. Запорожці з довгими вусами та чубами, голеними бородами, в червоних та синіх жупанах.
— Бачите,— казав Дмитро Іванович, посміхаючись,— і запорожці потрапили в святі. Он до чого діло дійшло!
Не менш цікаві з погляду антирелігійної пропаганди й ікони «святих» богородиць.
У Дніпропетровському державному історичному музеї чимало таких ікон.
Згадуючи про «чудотворні» ікони, Дмитро Іванович якось сказав:
— До революції на Україні було чимало «чудотворних» ікон, як-от Самарська ікона божої матері, Микола-чудотворець. Зараз вони в музеї. Лежать уже декілька літ і не обновлюються. А скільки мільйонів заробило на них духівництво!
Попи не злюбили Дмитра Івановича за те, що він сміливо й безцеремонне вилучав з церкви все, що мало історичну вартість. Часто-густо йому допомагали, в цьому прості люди.
Навесні 1933 року до музею зайшов сивенький дідусь Василь Іванович Соболь. Він попрохав звести його з професором Яворницьким. Звели. Познайомили. Виявилося, що той дідусь був нічним сторожем Преображенського кафедрального собору, що на Жовтневому майдані. Він спостерігав, як міське духівництво ховало в підземеллі собору безліч коштовних церковних речей, зібраних з усієї Катеринославської єпархії. Там були дорогі євангелія, оздоблені .сріблом, золотом, срібні хрести, чаші, дарохравильниці, ризи з самоцвітами тощо.
Дмитро. Іванович вислухав дідуся, а потім викликав представників державних органів, склав комісію, і всі пішли в собор. Там розкопали склеп і знайшли всі ці речі. Майже половину з них, що мали музейне значення, забрано до музею.
Дмитро Іванович щиро подякував дідусеві, ще й поклопотався за нього, щоб йому призначили пенсію.
Рідкісні речі музейного значення Д. І. Яворницькпй почав вилучати з церков ще в Петербурзі — за рік до того, як він став директором Катеринославського крайового музею. В архівах Дніпропетровського музею знайдено цікаву телеграму такого змісту:
«Петербург, 19 февр. 1904 года.
Екатеринославскому музею им. Поля. Д. И. Эварницкому. Прошу в семидневный срок вернуть Тологлушевской церкви взятые вами вещи под предлогом распоряжения святейшего синода. В противном случае буду вынужден обратиться к судебной власти в уголовном порядке.
Церковный староста Я. И. Яковлев»
 
Іноді сутички з церковниками мали далеко гостріший характер.
Якось (це було ще до Жовтневої революції) Дмитро Іванович довідався, що в одній церкві Новомосковського повіту зберігається рукописне євангеліє XVI сторіччя. Вчений узяв дозвіл з синоду й поїхав по євангеліє. Знайшов книгу і вже хотів був забрати її, коли чує, церковний дзвонар а наказу попа вдарив на сполох. Збіглися парафіяни, кинулися до Яворницького. Справа набрала серйозного характеру. Тільки чудом якимсь вдалося уникнути розправи фанатиків: професор сховався в церкві, а попові пригрозив, що скаржитиметься в синод, коли той не утихомирить свою паству. Це вплинуло. Піп звернувся до віруючих і втихомирив їх. А рукописне євангеліє Дмитро Іванович все-таки привіз до музею.
Була в музеї ще одна оригінальна ікона, яку Дмитро Іванович «відкопав» у Катеринославській єпархії. На цій іконі був намальований запорозький козак Євстафій Плакида. Тільки не з чоловічою головою, а з собачою. Про ікону склалася, як пояснював Дмитро Іванович, така легенда: козак Плакида був дуже вродливий, хвацький красень. Коли він Приходив до церкви, то жінки з нього очей не зводили, спокушали й до гріха доводили. Щоб позбавитися спокус, Плакида почав просити бога, щоб він начепив йому, замість чоловічої, собачу голову.
Бог, звісно, не вдовольнив його прохання, але ікона така з'явилася.
 
ЯК ЗНИКЛА СТАТУЯ
 
Як тільки Дмитро Іванович довідався, що в Петрограді з наказу В. І. Леніна охороняють усі пам'ятники культури, він одразу ж вжив заходів, щоб зберегти в Катеринославі Усе, що являє собою художню цінність.
У старому Катеринославі, напроти гірничого училища, до революції стояв пам'ятник Катерині II — бронзова статуя вагою двісті пудів.
Вона була встановлена на високому постаменті, чудово виготовленому з фінляндського граніту, спеціально привезеного звідти до Катеринослава.
На цій статуї був латинський напис: «Ліпив Мейєр, відлив Маукіш, обробив Мельцер». Висота статуї 4,5 аршина. Імператриця зображена на весь зріст, у невеличкій короні, з поясом для меча, в довгій широкій тозі, що звисала з лівого плеча.
Як художнє творіння, статуя являла собою неабияку цінність.
У Катеринославі подавав дехто думку: «Чи не час-бо переплавити статую? Адже в ній більше трьох тонн бронзи!»
Чутки дійшли до Д. І. Яворницького і

читати