
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
нам господь милосердний на те лiто, - бiдкався Дувид.
Радюк сидiв за столом спершись i дивився. Дувид угледiв Радюка, i його чорнi, як терен, очi закрутились.
- Мабуть, не з Журбанiв? - спитав Дувид Радюка.
- Не з Журбанiв... - знехотя обiзвався Радюк.
- Мабуть, з нової школи, з школярiв? Чи, може, з двiрських? - спитав Дувид i насунув на голову ярмулку, котру все пiдiймало вгору волосся.
- Авжеж, з нової школи... - ледве обiзвався Радюк. Дувид не зачiпав Радюка, не пхався й не жартував. Вiн обминав ти й ви, бо догадувавсь, що може помилиться. Дувидовi очi бiгали, бiгали i не знали, де дiтись.
- Чи почастувать? - якось-таки Дувид наважився, врештi, спитать Радюка.
- Нехай потiм; трохи одпочину.
Дувид перестав пхаться з людьми та все скоса та скоса поглядав на Радюка, ще й жiнцi щось шепотiв на вухо в кiмнатi. Рухля виглянула з кiмнати, запнута пiд бороду шовковою бiлою хусточкою, гарна, б.iла, з тонким носом, з чорними рiвними бровами; блиснула вона карими очима й знов мерщiй одхилилась за дверi, аж золотi сережки заколивались.
Чоловiки й молодицi входили й виходили з шинку, балакали, пили, навiть не глянувши на Радюка. Коли це в шинк увiйшов мблодий парубчак в крамнiй сiренькiй козачинi, в чоботях на колодочках. Чорне густе волосся на головi було примазане, аж лиснiло. Продiль був роздiлений збоку, шия була зав'язана червоною з квiтками хусткою пiд викладчастий комiр. Козачина була застебнута на грудях жовтим блискучим витертим гудзиком. З-пiд козачинi! виглядала на грудях ситцева жилетка. З темного смуглявого виду темнi очi поглядали згорда на селян. Парубчак увiйшов у шинк, скинув картуз i подав Дувидовi руку.
Парубчак був такою загадкою для Радюка, як Радюк був загадкою для Дувида. Вся постать парубчака пригадувала трошки Радюковi вчителя в школi.
- Шулемехом, Дувиде! - промовив парубчак до Дувида й ляпнув його по долонi та й подав руку.
- Шулемехом, панi Терешку! - обiзвався Дувид i зирнув скоса на Радюка.
- Як ся маєте, Дувиде? - промовив парубчак.
- Так собi... живемо до котрого часу.
- Моє поштенiе! - гукнув парубчак до Радюка, пiднявши вгору долоню.
Радюк простяг до його руку. Парубчак зиркнув на бiлу руку, глянув Радюковi в очi й зараз схаменувсь.
- А менi чомусь здалось, що це наш Авксентiй! - промовив парубчак якоюсь покалiченою мовою, бо вiн силкувавсь говорить по-великоруськiй, хоч говорити до ладу не вмiв.
- Чи ви тутешнi, журбанськi? - спитав Радюк.
- Ми тутешнiї, здешнiї, - промовив парубчак, хитаючи головою. Те ви вiн почув вперше на вiку. Воно його так i пiдняло пiд саму стелю, бо вiн думав, що вже давно заслуговував те ви.
- Чи не з мiщан ви часом або чи не з козакiв?
- Може, з мiщан, а може, й з кращих од мiщан.
- Та бреше вiн! Не слухай його, хлопче, бо вiн сiрий мужик: його в селi дражнять Бубкою, - гукнув один чоловiк до Радюка. Парубчак почервонiв, насупився й промовив: "Може, мого батька й дражнили Бубкою, а мене вже то й не будуть".
- Ба будуть, бо ти таки Бубка й Бубчиного кодла й хову, - промовив чоловiк.
- Бо мiй батько хахол, то й Бубкою дражнили, а наш вчитель Хвадей Терентєвич казав, що я вже Бубков, а не Бубка. Та що з ними й балакать! - промовив Бубка до Дувида, як людини, що могла зрозумiть Бубчинi слова.
- А ти, вражий сину! Все брешеш язиком, як та собака! - крикнув дядько.
- Бреши, дядьку, сам! Та що й говорить з такими глечиками, з такими людьми! Чи ти ж, мазнице, вчився в школi? Чи ти ж тямиш далi од свого носа?
- А ти, паскудо! Думаєш, як начепив хустку на шию та почепив гудзя на груди, то вже маєш право глузувать з нас, дражнить нас мазницями!
- Авжеж я вам не рiвня: я з вами свиней не пас.
- Ой ти, сонливий! Та ти зроду не пас товару, кращого за свиней. Слухай ти, вражий сину, Бубко! Та я тобi так чуприну наскубу, як скуб твiй вчитель.
Той дядько, жартуючи, простяг руку до Бубчиної чуприни.
- Не зачiпай, дядьку, бо в морду дам! - крикнув Бубка.
- Ти! Менi! В морду менi, хазяїновi! Та в тебе на губах молоко не обсохло! Як я женився, то ти ще на припiчку й кашi не їв! То ти смiєш менi таке говорить! - кричав дядько, наближаючись до Бубки. - Одколи животiю на свiтi, нi од кого не чув цього; тiльки чую оце од тебе, вiскривого.
Всi селяни загули в шинку, як бджоли.
Рипнули дверi, i в шинк увiйшов низенький, невеличкий, сухенький чоловiчок. То був старий Бубка, батько того парубчака, такий смуглявий, як i син. Старий Бубка був нижчий од сина, мав кругленький невеличкий вид, кирпатий, як картоплина, нiс i маленькi чорнi очки. На сухому пiдборiддi стирчало зо три пучечки чорного волосся, котре позакручувалось вгору, неначе кучерi в качура на хвостi. Бубка говорив тоненьким сипким голосом. Було знать, що його недурно продражнили Бубкою: в йому й слiду не було вдачi й завзяття. Старий сивуватий Бубка був в постолах, в однiй сорочцi й держав на плечi старенький кожушок.
Тiльки що Бубка ввiйшов у шинк, всi чоловiки так i загомонiли на його: "Навiщо
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року