Завантажити

ти, Олексо, так розпустив свого Терешка? Та же ж вiн, блазень, сiкається в вiчi старим людям, неначе вiн найстарший в селi!"

- А що ж я маю робить? А хiба ж вiн мене слухає? От сидить в шинку та горiлку п'є, а роботи не хоче робить: сидить дома, все домує, згорнувши руки, або шукає легкої, нечорної роботи. Кажiть вже ви, панове громадо, йому що-небудь. Я жалiюсь на сина громадi. Чого тобi тут треба? Йди додому, та не гуляй! А завтра раненько свиняцi хлiв загородиш! Одну льоху маємо, та й ту незабаром вовки витягнуть з хлiва через дiрку.
Терешко сидiв коло стола, насупившись, як та хмара, i навiть не обiзвався до батька й словом.
- Йди додому, кажу тобi! Дивись, ось принiс Дувидовi в заставу кожух, бо нема грошей навiть на сiль. Йди до роботи, бо швидко з голоду попухнемо!
- Про мене! А я вам городить свинюшникiв не буду. Хiба я на те вчився в школi? Менi треба роботи по менi. Стану десь за писаря або за лакея та й хлiб їстиму. Робiть вже ви, тату, свинюшники.
Всi люди в шинку зареготались. Старий Бубка стояв з кожухом нi в сих нi в тих.
- Йди, кажу тобi, додому! - сказав батько й наблизився до сина.
- Одчепiться! - крикнув син i раптом схопився з мiсця. Батько одскочив назад.
- Йди, бо я тебе оцiєю палицею!

- Тату! в палицi два кiнцi: один по менi, другий по тобi.
- То це вiн на батька тикає! Хiба ж батько пас з тобою свинi! Бери його, бра! В'яжи його, вражого сина, та в холодну! - крикнули люди й кинулись до Терешка. - В некрути поздаваймо їх, оцих вражих школярiв, замiсть хазяйських синiв! В москалi їх, оцих ледарiв! Бач, вже й солдатського гудзика припнув на грудях.
Терешко оступився за стiл i став за Радюком.

- Коли ви громадян звете "хахлами", то хто ж ви такий! - спитав, нарештi, Радюк Бубку.
Бубка тiльки очима заклiпав i нiчого не сказав, бо й сам не знав, що вiн за людина.
Поза столом, поза людьми Терешко Бубка посунувся до дверей i втiк, покинувши на столi горiлку.
- Чи ти ба! Вражий син i горiлку покинув. Випий же сам, Олексо, синову горiлку! - загомонiли люди на старого Бубку.

Бубка почав жалiться на сина, що вiн, як вийшов з школи, то од того часу не хоче робить чорної роботи та все шукає легкого хлiба, пнеться в паничi, прилизується, маже голову лоєм з каганця та курить люльку.

- Оддай його в москалi, коли вiн такий! В москалi його, коли вiн не поважає батька, кепкує з громади! - гукнули чоловiки.

Тим часом старий Бубка обернувся до Дувида.

- Будь ласка, Дувиде! Вiзьми кожух в заставу та позич хоч два карбованцi, бо нема за що й солi купить. Так вижився, так вижився, що вже не знаю й як! До зими далеко. Може, спроможусь та викуплю.

- Хiба ж у вас, дядьку, поля нема? Чи, може, нема де заробить? - не втерпiв i спитав Бубку Радюк.
- Було поле, та загуло! Позичив у нашого голови десять карбованцiв ще позаторiк, та й оре голова моє поле оце вже другий рiк. А як не оддам грошей, то й третiй рiк оратиме.
- А менi здається, Олексо, як вже клепать язиком на голову, то лучче б нарiкать на свою голову. Голова наш як голова. Що вже й казать! - сказав стиха Дувид.
- Голова, бач, як голова, а все-таки треба б нам другого голову обрать, бо цей нам не сподобний: вже дуже з шинкарями накладає. I сам розпився, й жiнка його розпилась, бо де ж пак! Шинкарi поять його й грошi дають, i громадяни поять! - загули люди.
- Та нехай мене грiм поб'є, коли я маю з головою яке дiло! Нехай мене живого земля поглине! Коли б менi можна хреститься, я б вам отут перехрестився й землi з'їв, що в мене з головою нема нiякої спiлки! - божився й клявся Дувид.
- Не бреши-бо, Дувиде! Хiба ж ми не знаємо, що й ти i всi журбанськi шинкарi - ви всi даєте головi сто карбованцiв та й торгуєте горiлкою в шинках на громадськiй землi. Скиньмо голову, люди добрi! В його вже, мабуть, i людської душi нема, - гукнув один чоловiк.
- Слухайте-бо! От послухайте мене, дурного, мене, старого Дувида! Я людина бiдна; в мене не то що сотнi карбованцiв нема, в мене ледве зайва гривна знайдеться. А то ще я б давав головi сто карбованцiв! Про iнших шинкарiв не знаю, не скажу. Чого не знаю, про те не скажу. А я хiба не чоловiк? Хiба ж я не шаную громади, дай їй боже здоров'ячка?..

- Та про мене! Але, будь ласка, Дувиде! позич два карбованцi й вiзьми в заставу кожух тiльки до покрови, - прохав Бубка.
- Як тривога, то й до бога, а як по тривозi, то й по бозi. Будь ласка, Дувиде...
- А де ж я в свiтi божому достану? В кого ж я позичу? - бiдкався Бубка.
- Я тобi, Олексо, скажу от що: їж борщ iз грибами, держи язик за зубами. А то другий раз i шага не позичу, Як оддаси до покрови три карбованцi, то позичу.
- Та оддам! тiльки дай!
I пiшов Бубка з шинку без кожуха... й без поля. Тим часом Радюк побiг з шинку навздогiнцi за Те-решком Бубкою. Новий тип з народу дуже його зацiкавив. Вiн пiшов вулицею попiд густими вербами. Там в густiй тiнi стояла чимала купка хлопцiв. Деякi поспирались на тин i лузали насiння, деякi стояли купами, понакидавши свити на

читати