Завантажити

насiння. Молодого Радюка взяла охота пiти по селi, подивиться на людей. Накинувши на плечi свиту, вбравшись зовсiм по-сiльськiй, вiн пiшов довгою вулицею через село.
Дивиться вiн, аж на однiй хатi стримить застромлена в стрiху довга хворостина. На хворостинi зверху стримiла чорна дощечка, а на дощечцi була намальована бiла пляшка й чарка.
Йому закортiло заглянуть в той шинок, бо таких шинкiв давнiше не було в Журбанях. Вiн увiйшов у шинк i побачив там жидiвську сiм'ю. В Журбанях вiн не бачив i досi жидiв, опрiч орендаря в корчмi. В тiм шинку було повно людей.
Перейшов вiн на другий куток i там побачив такий самий шинк, на котрому в стрiсi стирчала на палицi дощечка з намальованою пляшкою й чаркою. Заглянув вiн i в той шинк i там побачив жидiвську сiм'ю. Людей було повнiсiнько.
Радюк вийшов на вигон i побачив сiльську школу. То була невеличка хата, не бiльша од шинкiв. Вона стояла на вигонi окроми, далеченько од хат. Коло школи було пусто, бо вона була не обгороджена тином. Стiни були не опорядженi; около було оббите дощем, облуплене. Корови й свинi чухались об стiни, об угли. На вуглах були слiди свинячих спин, замазаних грязюкою. З обсмиканих стрiх висiла солома. В побитi шибки були позаправлюванi лубки. В деяких вiкнах зовсiм не було тахоль в шибках.
"Ану, зайду подивлюсь, хоч тепер час робочий i школярiв нема в школi", - подумав Радюк i зайшов.
Одчинивши дверi, вiн увiйшов у сiни й заглянув у клас, малий, тiсний, з облупленою глиною на стiнах. На долу були бакаї, неначе на шляху. На лавках лежав порох, як на вигонi. Радюк думав, що в школi нема й живої душi, й одхилив дверi з сiней в кiмнату. В кiмнатi на лiжку спав москаль в червонiй випущенiй сорочцi, в крамнiй чемерцi з жовтими блискучими гудзиками. На головi волосся було розкудлане; в вусi телiпалась срiбна сережка. То був вчитель журбанської школи, захожий одставний москаль. Вiн задер одну ногу на лiжко й хрiп на всю хату, роззявивши рота. Мухи так i вп'ялись в очi, нiздрi й губища. В хатi так смердiло мархоткою й цибулею, що Радюк мусив затулить носа.

Як рипнули дверi, москаль раптом прокинувсь, схопився й сiв на лiжку, витрiщивши заспанi очi. Рiй мух знявся з його лиця й загув попiд стелею.
- Чого тобi треба? Ей ти, хахол! Чого ти сюди лiзеш? - крикнув москаль, ще й загнув дуже погано по-московськiй. Радюк ледве вдержався й прикусив язика, згадавши, що вiн у свитi.
- Та я хотiв подивиться на школу! - промовив Радюк.

Москаль схопивсь, гуркнув дверима й защепнув защiпкою. Радюк пiшов далi по селi.
Поминувши кiлька хат, вiн знов побачив на однiй стрiсi на високiй палицi чорну дощечку. Пiд шинком стояли жиди й селяни.

- Чи є ще й четвертий шинк в Журбанях? - спитав Радюк у людей.
- Є ще один; ондечки! за вербами! Мабуть, ти, хлопче, не журбанський?
- Нi, не журбанський! - обiзвався Радюк i пiшов до тих верб, де вiн i справдi побачив четвертий шинк з тичкою на самому гребенi, бо шинк стояв осторонь, аж на городi, далеченько од улицi.
"А дай загляну!" - подумав Радюк i пiшов у шинк.

Шинк був перероблений з простої хати. В однiй половинi сидiли люди й пили гбрiлку; в другiй жила жидiвська сiм'я. Через одчиненi дверi Радюк побачив високе жидiвське лiжко з перинами й подушками, застелене бiлим простирадлом з зубцями навкруги. В жидiвськiй кiмнатi було доволi чисто. Пiч i припiчок були чисто помазанi, навiть пiдведенi червоною глиною. Червоною глиною були обведенi вiкна в хатi й знадвору. Жиди вже позичили в народу трохи смаку до чистоти.
З кiмнати вийшов єврей. Вiн був рудий, аж червоний. Шорстке, неначе дрйтяне, волосся на головi позакручувалось густими кучерями. Чорна ярмулка ледве держалась на кучерях, нiби на пружинах. Чорнi хитрi очi блискали, бiгали, крутились, як вертiвся й сам Дувид. Рудий Дувид був в'їдливий, як оса, чiплявся до всiх. Вiн говорив по-українськiй, не шепеляючи, говорив чистою народною мовою, навiть з народним жартом, з сiллю народної мови. Дувид неначе грав роль мужика, зачiпаючи селян.
Вийшовши надвiр, Дувид вглядiв купку чоловiкiв.

- Та зайдiть же в мою хату! Не цурайтесь-бо мого хлiба-солi! - сказав Дувид i штовхнув жартовливо плечем одного чоловiка.

- Геть, невiро! не пхайся! - одказав чоловiк.

- Оце недоторканий дядько, неначе молодиця! Та зайдiть-бо, та побалакаємо! - сказав Дувид i пхнув того дядька ззаду в спину обома руками просто в шинк. Чоловiк торсонув плечима Дувида.

- Ще й грається хирний Дувид! - сказав дядько й пiшов у шинк.
- Пиймо горiлку, поки живi, бо як помремо, то вже не питимемо! З мого шинку беруть горiлку i до пана, i до попа, i до голови. I вчитель тут хилить. Проти Дувидової горiлки нема добрiшоi нi в одному шинку. нутє-бо, дядьки, я вас почастую! Якi-бо ви проханi! Чи наливать?

- Та наливай, та тiльки одчепись iк бiсовому батьковi! та не пхайся-бо!
- Дай же боже нам здоров'ячка на многi лiта, а помершим душам легко лежати й землю держать! - приказував Дувид, наливаючи горiлки чоловiкам. - Який-то врожай дасть

читати