Завантажити

кажете, коли я дещо на свої очi бачила...

- Чи не бачили ви часом, як баба витягла пiдсакою щуку, а вона стала телям та й побiгла в лiс? - сказав старий Радюк.

- Не те я бачила, а дещо мудрiше од того.

- А що ж? Як вiдьми доять молоко, пiдставивши дiйницю пiд стрiху або одiткнувши в дверях кiлочок? - обiзвався старий Радюк.

- А хоч би й те!
- Є багато в свiтi такого, чого ви, вченi люди, ще не постерегли. Що ви говорите, коли я сама можу вилiчить од пропасницi симпатiєю! - промовила стара Радючка й дуже здивувала свого молодого сина.

- Як же ви, мамо, її лiчите? - спитав син, не ймучи вiри своїм вухам, щоб його мати, що вчилась в iнститутi, вiрила в такi способи лiкiв.
- А так! Напишу кiлька таких слiв на склянцi, потiм змию водою й дам ту воду випить слабому, то вiн i одужає.
- Хто ж вам переказав ту мiстерiю?

- Наша начальниця в iнститутi, одна графиня з Петербурга, - сказала мати дуже поважно, вважаючи на такий авторитет.

- Мабуть, вона була спiритка або масонка, незгiрше наших сiльських спiритiв, що лiтають на днищах на Лису гору, - промовив молодий Радюк. Молода кров вдарила йому в голову.
- Оце, як голова в мене чогось заболiла! - вихопилось у його несподiвано.
- Як у вас часто болить голова, то я вам пришлю шапочку з голови св. Iвана многострадального, що в пещерах. Тiльки ви народ молодий... Ой, лихо з вами, та й годi! - бiдкалась панiя Макуха, важко зiтхнувши.

- Носiть вже ви шапочки, а я не буду, - промовив Радюк аж сердито. Його дуже вразила темнота того товариства, серед котрого вiн хотiв проповiдувать свої iдеї, i вiн засмутився недоброхiть. - Менi треба доктора, бо шапочка нiчого не поможе, - сказав вiн.

Вже смеркло. Надворi було так тихо, що як принесли свiтло, то свiчки горiли, неначе в горницi. Всiм не хотiлось йти в покої, всiм було тепло, гарно й весело. Розмова про страхiття нагнала трохи страху на паннiв й панiй; вони втихли й сидiли мовчки. Панi Високiй здавалось, що от-от якесь страховище з рогами.просуне руку через виноград i вхопить її за шию. Вона навiть оступилась, аж одскочила й сiла серед ганку, ближче до Павла, котрий тим часом одсунувся од неї й пiшов до паннiв. Батько хотiв почваниться перед сусiдами сином i почав його зачiпать.
- Так що, сину? Панiя Висока вiрить в сiльськi чуда? - спитав вiн сина.
- Якби пак тiльки панiї вiрили, а то часом i пани вiрять!
- Що вже що, сину, а й я не люблю дечого того, що тобi не подобається. I в мене вже давненько почала спадать з очей полуда. Робiть i думайте вже ви, молодi" за нас, старих.
- Коли б пак ви сидiли нишком та не перебаранчали! - промовив син трохи сердито, зирнувши на одного понурого сусiда, що колись служив в Полтавi в полiцiї.
При тих словах молодий Радюк пiшов i сiв коло Масюкiвни. Її великi карi очi блищали, як зорi. Однi її очi освiтили й пригрiли його серед темряви того товариства. Йому так було гарно й тепло при тих ясних очах, що пiсня сама наверталась йому на думку. Мiсяць на пiдпоєнi глянув через терасу з неба на гостей, i поезiя повiяла крилом над молодими людьми. Радюк почав української пiснi чистим горьовим басом. Панiя Макуха зараз-таки пристала до його, бо спiвала дуже гарно. Мелодiя, наче пошесть, заметила й гостей. Старий Радюк зараз затяг i собi, а за ним деякi гостi. Павло почув, що Масюкiвна, червона, як макiвка, почала спiвати чистим чудовим голосом.
Тим часом мiсяць пiднявся високо. Пiсля вечерi близькi сусiди почали прощатись, щоб заранi вернуться до господи. Панiя Висока дуже просила молодого Радюка не забувати її й звертать частiше до її двора.

- А як ви часом мене причаруєте, що я тодi на свiтi божому робитиму? - казав молодий Радюк.
Панiя Висока засмiялась, бо його слова були дуже пiдлесливi задля неї.
- О, я двiр свiй обсную i дорогу вам зiллям переллю. Тiльки приїдьте та вступiть в мою оселю, то спроста вже й не виїдете. Коли хочете, то й не їдьте, бо напою вас таким зiллям до любощiв, що всi нашi сусiдськi панни помруть од кохання: так ви будете всiм до вподоби.

- Ви, мабуть, така чарiвниця, про яку спiвають, що вона чарiв не знала, а Гриця причарувала, бо була чорнобрива, тим i чарiвниця справедлива, - сказав старий Радюк.
Той комплiмент дуже сподобався Високiй, бо вона почервонiла, неначе молоденька дiвчина. Всi хуторянськi панни смiялись з неї в вiчi. Молодий студент щирiше й привiтнiше попрощався з Галею Масюкiвною. Панiя Висока запримiтила те i якось цiлим лицем моргнула на молодого Радюка.

Вакацiями молодий студент їздив в гостi до сусiд, був навiть у Ликерiї Петрiвни Високої i скрiзь проповiдував свої iдеї, котрi не давали йому спокою, неначе муляли йому в головi, доки вiн не порозносив їх по сусiдах. Всi загомонiли за молодого Радюка. Радюк зумисне дражнився з Високою й iншими провiнцiалками i розказував їм страшнi речi про вчених нiмцiв-безбожникiв. Раз вiн так наговорив Високiй про тих нiмцiв, що вона теж добре стурбувалась. Їй здалось, що швидко буде кiнець свiту або що на землi

читати