Завантажити

Радюк вгледiв через молодi вишнi й через тин двi кiнськi голови. Коли дивиться, аж погонич повiв вже коней до станi, вiзок стояв пiд коморою в тiнi, спустивши дишель, неначе на одпочинок, а Iван Корнiйович Масюк понiс упряж до комори, кинув за дверi та й замкнув дверi замком.
- Iване Корнiйовичу! добридень вам! З тим днем поздоровляю, що сьогоднi! Але навiщо ви звелiли випрягти конi, ще й упряж замкнули!
- На те, щоб ви зостались в нас на обiд, бо ви народ молодий, непосидящий! - гукнув Iван Корнiйович, стукнувши дверима й брязнувши ключами.
Радюк увiйшов через хвiрточку в двiр. Двiр був просторний, чистий, зарослий низесеньким зеленим шпоришем. Чималий, але не новий вже дiм з ганком привiтно бiлiв проти сонця. Кущi рожi, оргинiї зеленiли пiд самими вiкнами, дуже виразно малюючись проти чистих бiлих стiн, мов на паперi.

Висока небiлена рублена комора з чотирма стовпчиками з фронту, штучно вирiзаними, кидала од себе густу тiнь на зелений двiр. Повiтки, загорода, кошари, клуня були добре вшитi, добре збудованi. Скрiзь було чисто, скрiзь був порядок, скрiзь було по-хазяйськiй. Навiть улики в сiнцях пiд коморою були складенi за колонками рiвно, як по шнурку.
Назустрiч Радюковi йшов Масюк. На йому був солом'яний бриль з широкими крисами й легкий халат. Поли халата нiяк не слухали рук, все одкидались, а з-пiд їх було видно бiлi, дуже просторнi сорочки.

Ще раз вони поздоровкались серед двора й поцiлувались. Замiсть того, щоб запрошувать гостя в хату, Масюк повiв його подивиться на хазяйство. Вiн любив хлiборобство, любив воли, вiвцi, як любить все те простий українець. Радюковi дуже хотiлось пiти в горницi, побачиться з Масюкiвною, одначе вiн мусив йти слiдком за хазяїном i нести козубеньку з вишнями.
- Де це ви набрали вишень? Чи од зайця одняли? - спитав Масюк.
- Може, й одняв, - промовив Радюк, - тiльки не од зайця.
Хазяїн повiв гостя через ворота на тiк, показав здорову клуню, так гарно вшиту, неначе обстрижену ножицями, показав засторонки, повнi пшеницi-арнаутки. Потiм вони пiшли помеж стiжками, помеж скиртами жита, торiшнього й сьогорiшнього. Возiльники возили пшеницю й заклали здоровий стiжок. Масюк не втерпiв, схопив вила й почав подавать снопи на стiжок, як простий подавальник, нiби показуючи парубковi; потiм взяв важку лопату й почав приплiскувать верстви снопiв в новому стiжку. Сонце вже добре припiкало. З лиця Масюка лився пiт, а вiн усе заглядав на всi боки, то поправляє, то гомонiв на робiтникiв. А Радюковi все те не було в думцi, хоч вiн i звик до хазяйства на селi.
- Ото пшениця вродила! Що вродила, так вродила! - гукав Масюк, взявши важкий снiп i поставивши його на тiк.
Важкi колоски так i розхилились на всi боки. Масюк взяв колосок, розтер його, дмухнув на долоню й показав Радюковi здоровi зерна. Радюк взяв навiщось зерно в рот i розкусив, потiм виплюнув i заїв вишнями.

- А якi я воли маю, коли б ви знали, Павле Антоновичу! В вашого батька таких нема! Чи повiрите! оттакелецькi роги!

I Масюк розiп'яв руки, пiднявши вгору. Обидвi поли халата так i роз'їхались на обидва боки. Широкi бiлi штани всi глянули на сонце й забiлiли, мов бiла хмара. Масюк хотiв вести гостя до станi, до возовень, до повiток. Коли це з-за стiжка вийшла Масючка, убрана по-буденному: вона була в чорному горсетi, в хустцi на шиї, була зав'язана шовковою, але не новою хусткою.
- Добридень вам! Чи живенькi, чи здоровенькi? А ваш панотець? А панiматка? Чи живi, чи здоровi?
- Спасибi вам, Олександре Остапiвно! Як бачите, я аж надто здоровий, та ще й приїхав на село набираться здоров'я, - промовив Радюк.

- Чи довго ти, старий, будеш водиться отут помеж стiжками? Добре приймаєш гостя! їй-богу, добре! Не просить в хату, та в клуню! Прошу вас до хати! - промовила Масючка до Радюка. - А де це ви нарвали вишень? Чи не в нашому садку? - спитала вона, угледiвши козубеньку з вишнями.

- Нарвав хтось, та не я! - одказав Радюк, осмiхаючись. I вони всi пiшли через тiк до хати.
- А моя Галя прибiгла з садка та й каже, що до нас гiсть приїхав. Я до вiкна та й бачу вiз, а гостя нема та й нема! Ледве знайшла вас меж стiжками. Моєму старому, бачите, все на думцi хазяйство! - промовила Масючка до гостя.
Саме на стежцi стояв вiз. Пара волiв, залиганих докупи налигачем, паслася коло воза та аж сопла, тереблячи й разом соваючи мордами по травi. Здоровi роги чумацьких двох волiв аж черкались кiнцями.

Масюк не втерпiв: торсонув вола за роги, потiм взявся рукою за полудрабок воза й торсонув з усiєї сили, потiм, пiднявши трохи воза, став ногою на мiцний обiд i поворушив колесо.
- Що за добрящi колеса, Павле Антоновичу! Чи ви бачите? Шпицi, як залiзо!
Павло Антонович тiльки зирнув на шпицi, ради хазяйського слова, й пiшов мерщiй з Масючкою до хати. "Не дай боже, як хазяїн здумає потягти мене ще по возовнях та по коморах!" - подумав вiн та й побiг швидше слiдком за хазяйкою.
Перед домком, з обох бокiв ганку, був квiтничок, де панськi квiтки перемiшувались з зеленим зiллям,

читати