Завантажити

снiдання! - промовила хазяйка до Високої, i
- Дякую вам дуже, я вже снiдала, - промовила Висока та все розвiрчувалась та чепурилась.
Увiйшла наймичка, прийняла кошик з яблуками й вишнi й поприбирала з стола. Масюк довго чепурився, вбиравсь та зачiсувавсь й увiйшов у свiтлицю.
- Де це ви, Iване Корнiйовичу, так довго були?

- Та це, правду сказать, все прибирався до вас, - промовив, жартуючи, Масюк.
- От i до мене! - кокетливо обiзвалась Висока.

- Тiльки вибачайте, що не обголивсь, бо тепер саме гарячий час: саме жнива.
Панiя Висока трохи прижмурила очi й глянула на Масюкове лице. Вуса були зовсiм не позакручуванi й висiли, неначе у якогось дiда-пасiчника.
- Негарно, не до ладу... - неначе до себе промовляла Висока та все прижмурювала очi й скоса дивилась на Радюка.

Радюк був дуже радий приїзду Високої. В свiтлицi з'явилась чужа людина; стало трохи люднiше. Йому так забажалось на самотi хоч трошки побалакать з Галею щиро, як балакає молодий хлопець, що вже кохає молоду дiвчину. Вiн сiв коло Галi й почав тихо розмовляти з нею.
- А я записав ту гарну пiсню, що ви спiвали в садочку, - промовив Радюк, - i вже вмiю її. Я тiєї пiснi нiколи не забуду.

- Чи вже ж умiєте? - спитала Галя; несмiливо; одначе в неї вже не було потягу до того, щоб зняться з мiсця i втекти.

- Вмiю, бо вона в мене записана тут у книжечцi, - промовив Радюк i аж двiчi показав пальцем на лiву кишеню в сiртуцi, котра якраз припадала проти серця.
Галине лице так i засяло, так i зацвiло. Вона повела очима слiдком за пальцем, потiм бистро глянула йому просто в вiчi своїми чудовими карими очима й стрiла його очi. Вона вперше так близько дивилась йому в очi. Його краса, якої вона ще й не бачила на хуторах, так i запалила її серце. I жаль, i смiх, i сльози, й пiсня так i обняли її душу.
А Радюк тихесенько почав спiвать, i не так спiвати, як промовлять ту пiсню, що вона спiвала в вишнях:
Ой сама ж бо я, сама,
Як билинонька в полi!
I не дав менi бог
Анi щастя, нi долi.
- От вже й пiснi спiвають! їй-богу, спiвають! - промовила панiя Висока, не слухаючи Масюка й моргаючи своїм веселим лицем у той куток, де сидiли молодi.
- Приставайте й ви до нас! - промовив до неї Радюк дуже весело.
- Куди вже менi тепер спiвать! Як була я з моїм небiжчиком капiтаном на Дунаї, то от коли я спiвала! Було як стану на одному боцi Дунаю та заспiваю пiснi, то турки по другiм боцi було збiгаються та слухають! Таки так, проклятi, аж у воду один одного спихають та слухають! А моя пiсня так було й ллється понад Дунаєм, аж мiй небiжчик капiтан було мене спиняє.

Всi осмiхнулись, бо не дуже йняли вiри тому, хоч старi й знали, що Висока й справдi мала колись дуже гарний голос i тепер часом спiвала з молодими з великою охотою.
- То ви, Ликерiє Петрiвно, бачу, були й за границею? - спитав Радюк,
- Атож! була й за границею i таки надивилась на своєму вiку на всяких людей. Яких тiльки людей я 'не бачила за Дунаєм! Бо по свiтi бувать не те, що в хуторi вiк звiкувать, - промовила Ликерiя Петрiвна i якось напиндючилась i закинула гордо голову, аж у неї на шиї показалось воло.

- Як же ви розмовляли з турками? Чи по-турецькiй? - спитав Масюк, жартуючи.
- А цур їм! Хто там з ними став би розмовлять, та ще й по-турецькiй. Мiй небiжчик "копитан" таки навчився по-турецькiй i було як почне з ними булькотать, то я аж вуха затуляю, аж серджусь! По-молдаванськiй я вмiла колись, та вже забула тепер; а поки жив мiй капiтан, то я часом було й побалакаю з ним. А як вмер, то тiльки зоставив свою кавалерiю та капiтанськi документи, що тепер лежать за... в мене в камодi.
- Та за образами! - промовив, смiючись, Масюк. - Хiба ж за образами їм не можна лежать?
- От i за образами! Бозна-чого наговорите ви, Iване Корнiйовичу! Хiба ж я таки свiту не бачила, щоб не знала, куди сховать свої капiтанськi документи й хрести мого небiжчика.
Панiя Висока хотiла пiддержать свою репутацiю капiтаншi й часто любила нагадувать сусiдам нi з сього нi з того про чин та капiтанськi документи свого чоловiка. З тiєї кавалерiї i з тих документiв смiялися-таки їй в вiчi.
- От коли б ви, Павле Антоновичу, послухали, як Ликерiя Петрiвна почнуть розказувать за тi далекi краї за границею, так є що послухать! - промовила Галя до Радюка.
Радюк попросив Високу розказать про Дунайськi краї, почав її розпитувать, i Висока почала розказувать, почала обписувать Басарабiю, Молдавiю, Дунайський край так гарно, так до ладу, такою плавкою мовою, що зацiкавила всiх. I старi, й молодi слухали її, неначе вона казку казала. Галя слухала її й очей з неї не зводила. Не мавши книжок для читання, Галя слухала її, нiби цiкаву книжку читала.
- Одначе слово по слову, а день iде, а час минає. Чи не час нам, жiнко, обiдати? - промовив Масюк.
- Про мене, в мене обiд готовий, ще й пирогiв свiжих наготувала доконче задля Ликерiї Петрiвни, бо я знаю, що ви любите пироги i вмiєте їх готувать.
- I! де вже вмiю! Колись, може, вмiла, а тепер, може, й

читати