Завантажити

вип’ємо.
А я мовчу, бо мені здається, що я ніколи в житті не заговорю більше до людей. Мені гидко.
Завтра прийде додому мій чоловік. Цікаво, якщо би він мене побачив, то чи розпізнав би він жінку у мені? Ні! Не бути цьому!
Коли він прийде, мене вже не буде. Я заберу свої речі і піду туди, де не має чоловіків. І там оселюся.
Я житиму довго. Майже вічно. Я згадуватиму його і писатиму листи.
А потім палитиму їх і розвіватиму за вітром.
Моя вічність дійде до кінця, коли я згадаю про мою першу. Тоді ідилії настане кінець і я знову збиратиму речі. Я залишу на землі, де не має чоловіків, кілька спогадів. А тоді повернуся. Він вже давно не чекатиме на мене. Я ж прийду і стану перед ним така ж юна, така ж наївна і тиха, як колись. Тільки без цноти.
Я прийшла. Він відразу мене впізнав.
* Ти повернулась? – тільки й спромігся сказати мій чоловік.
* Ні, не повернулася. Просто прийшла. Я стомилася без сигарет.
* Візьми...
* Ти палиш? – моїми очима блукає незвіданий жаль. Я не хотіла, щоби він палив.
* Так... Тепер я трішечки схожий на тебе. Я видихаю дим цівочкою вперед і трохи вгору. Коли палю, завжди думаю про тебе. Чому ти прийшла? Така нечекана і бажана? Така молода, як колись.
* Не треба про минуле. Я прийшла не згадувати. Я прийшла випалити півсигарети і дожити життя. Мене небагато залишилося, я відчуваю. Ти гадаєш, я не постаріла? Те, що моя шкіра -- ніжна й еластична, ще не значить, що серце не вкрилося зморшками. Можна тебе пригорнути?
* Ні... Там твій син. Він дивиться на нас.
* Син... Хочеш я пригощу тебе сигареткою?
* Хочу... Я ж по неї й прийшла.
* Я не знаю, що так сильно любив у тобі. І люблю...
* …
* Я так і не пізнав тебе…
* Не пізнав...
* І завжди відчуваю жахливий біль, коли ти зникаєш...
* Я теж відчуваю його, коли ти йдеш...
* Ти жорстока!..
* Чому? Бо кажу правду?
* Ні, тому, що не кажеш її...
* Я кохала тебе...
* Знаю. Тому й повернулася. Скільки тобі тепер років?
* Не знаю. Відчуваю себе на 22.
* Ось бачиш, а мені ще все 35.
* Що це означає?
* Це значить, що твоя вигадана вічність знову тягнулася три дні. Три дні, поки мене не було вдома. Зранку я приїхав і не знав, де тебе на цей раз шукати. Тоді почав мити посуд і чекати.
* Де ж ти був три дні? У зраді? Чи в Ілюзії?
* У Києві. На презентації.
* Стоп! Але ж ти – безробітний!
* Киця, заспокойся. Це ж Петя -- безробітний.
* А ти? Виходить, ти написав нову книжку?
* Так, рідна.
* Про що?
* Кілька історійок про дівчину, в якої було жахливе роздвоєння особистості...
* А...
* Квітко, що трапилося? Чому ти так зашарілася?
* Просто стомилася. Хочу спати...
* Де ж ти була ці три дні? Кіт нічого не їв...
* Мені весь час здавалося, що я була у вічності...
* Мила! Вічність – це не три дні!
* Ти кохаєш мене?
* Так...
* Я тебе теж... І зараз шалено тебе хочу... Як ніколи до цього...
* Сьогодні ти не розповідатимеш мені казку про свою цноту?
* Про цноту? Ні... Ти знаєш, я не хотіла цього. Все сталося так раптово. Він був такий чужий мені...
* Ти про що?
* Мені гидко згадувати...
* Блін... Ти знову зрадила? Хто він?
* Я не зраджувала. Це залежало не від мене. Ми були в тому тупому готелі...
* А як же ти туди потрапила?
* Не знаю.
* Сучка! Ти знову робила це за дозу?
* Коханий, ти про що? Ти ж знаєш, що я нічого не приймаю. Я ж вагітна...
* Вкотре за півроку!
* Коханий...
* Та ти й зараз торчиш! Хіба я не бачу, які в тебе зіниці? Що ти приймаєш?
* Я не приймаю нічого, милий, я ж вагітна.
* Та пішла ти! Я стомився від твоїх вічних обманів... Три дні тому ти робила тест. Ми ж разом дивилися. І тоді ти не була вагітною... Я змучився сортувати твої слова на правду і брехню. Перед від’їздом ти обіцяла мені, що не куритимеш травку!
* Я й не курила, рідний. А як же тоді мій живіт, що постійно росте? Як наш майбутній син?

P.S.
Ти назвеш мене любою й третьою. Бо недавно втретє зумів покохати. Шкода тільки, що таку невдячну, як я.
Я назву тебе тихим і трепетним. Але як же назвати тебе, щоби було і правильно.... Я назву тебе... Просто назву... Можливо, завойовником... Ні, краще відвойовником!
Коли я даватиму тобі ім’я, ти чекатимеш, тамуючи подих... А я буду думати, думати, думати!...

Спочатку зроблюся сонечком: зійду і на тебе подивлюся... І подумаю. Ти зіщулишся: сонце гаряче й спекотне. І я довго-предовго буду сходити й заходити, доки зумію розгледіти тебе справжнього. А, може, й не треба мені тебе бачити справжнього? Бо тоді не наважусь узяти від тебе щит.
Ну, а потім я стану вітром: побіжу (чи повіюсь, як умію...). Я обвію усіх навколо. Зазирну у вічі, скажу на вухо та ніхто не зуміє почути.
Крім тебе.
Ти почуєш усе.
Ти відчуєш усе. Як уміла давно цілувати чиєсь чоло. Як уміла до когось торкатись рукою. Як звивалася, стогнучи...
Ти болітимеш, та інакше не зможеш. Бо боліти – твоє призначення.

А я шукатиму своє. У тобі, у минулому, в сонці, у вітрі.
Розкажи мені, рідний, що думаєш, що знаєш, що хочеш, що

читати