Завантажити

цій поділці ти зависаєш.
Коли він у Зраді, мене зраджують усі мої сподівання.
Я ніколи не стану жінкою. Я не віддам своє тіло чоловікові, який зможе торкнутися після мене лона іншої жінки. Я помираю при думці про нечистість стосунків.
Одного разу мені наснилося, ніби хтось торкається мого оголеного тіла. Я прокинулась і довго тулилася до мого чоловіка, думаючи, що ніколи-ніколи мене не торкнеться чиясь інша рука.
І саме тоді, коли він поїхав у Зраду, я зрозуміла, що вагітна.
Я – малесенька кишенькова Діва Марія з розпусними очима і голим чоловіком, що кожен ранок прокидається зі стовідсотковою ерекцією.
Ох ти, ляле моя! В такі хвилини я трішечки мрію про ранковий секс з ним. Але він чомусь не хоче ніколи пестити мене, як жінку. Я для нього кицька, мавпочка і жабка, але ніяк не дірочка! Я для нього найкраща з його дружин, найніжніша кохана і аж ніяк не коханка!
І незважаючи на все це, я – ВАГІТНА.
Добре, що хоч маю чоловіка. Не доведеться пояснювати всім цікавим, звідки в мені оцей плід шаленого кохання.
Але як йому про це розповісти?
Коханий, ти знаєш: від щоранкового споглядання ЙОГО, я зробилась вагітною. Твоя малесенька дівчинка тепер матиме набухлий живіт і через кілька місяців з її грудей потече молоко.
Ти будеш його пити і торкатись мене. Тільки не торкайся ТАМ, бо після твого перебування у Зраді, я бачу всі бактерії на твоїх ідеальних пальцях.
Хто там у мені?
Я завжди мріяла про сина, схожого на батька.
А тепер я не впевнена в наявності батька. Батька моєї дитини.
Може, він отой 43-річний чоловік із мого сну?
Я пам’ятаю, як зваблював він мене на нашій кухні, коли чоловік поїхав.... Куди ж він поїхав? Ах, це ж учора він поїхав у Зраду, а тоді – в якусь ілюзію. Селище міського типу “Ілюзія для чоловіків”. Ні, “Ілюзія Для Жінок, Які Там Живуть”.
Тоді до мене прийшов той дядько.
Я дивилася на нього і мені було лячно. Я щипала себе за стегно. Я хотіла прокинутися. Прокинутися біля свого чоловіка з теплим подихом і розкиданим волоссям. Я хотіла зібрати його волосинки з подушки, коли він піде. Чорні, сиві і чорно-сиві. Хочу ворожити на них, мов на кавовій гущі: любить-не любить.
Любить. Але поїхав в “Ілюзію для місцевих жінок”. Де чоловіки, що виходять з потягу, бачать відразу все жіноцтво. Бо воно смирненько стоїть відразу на пероні. Гарне й наївне. І всі прагнуть мати чоловіків. Чоловіки вибирають собі цих притишених мрійниць і розвозять по квартирах, готелях, борделях, барах, вбиральнях і кущах (кому на що вистачає грошей чи фантазії). Після ж статевого акту самці ховають цинізм за посмішку вдячності і від’їжджають, залишаючи на чолі жінок свій емейл, як клеймо. І записку-sms: номер такий-то – передзвоніть мені будь ласка. Надіслано: тоді-то. Фініта ля комедія...
Але я не прокидаюсь і не обіймаю свого чоловіка. Я сплю, а чоловік мій далеко. Він пестить десь жінку-ілюзію, жінку-хвилю-хвилину.
Міша ж збовтує консервовані вершки. (Добре, що ще не додумались зробити консервованої сперми. На пляшечках можна би було написати різне. Наприклад: Брюс-найсильніший або Петро-пристрасний. Вибирай собі на всяк смак -- і маєш цяцю на роки. Приз від самотності. Тоді ешелон таких пляшечок я би відвезла в Ілюзію Для Місцевих Жительок і там продавала за потрійною ціною).

Я прокидаюся.
Ліжко брудне й зім’яте, а поруч -- купа презервативів! Жах! Що ж робив мій чоловік, коли мене не було вдома? Я лежу і дивлюся на вершки. Від них тхне спермою. Сподіваюсь, що саме так тхне спермою. Від вершків тягне чоловічими гормонами. Ними потрібно мастити груди від передчасного старіння.
А потім -- приїзд чоловіка з брудними руками. Поцілунок в чоло. Моя радість. Мій біль. Моя зневага. Почуття вини. Моя і його. Злиття почуттів і переплетіння тіл. А далі знову -- буденність, яку ми всі, чуєте, всі! називаємо щасливим співжиттям!
Коли він лягає до ліжка після таких відряджень, мені завжди пахне самками. Через це я не можу вночі притулятися до нього. Тому я навчилася чекати на його повернення з тазиком гарячої води, аби старанно його вимити.
Життя поволі знову набирає звичних обертів. Усе стає буденним, навіть миття рук після Зради.
Тепер я знову цнотлива берегиня домашнього затишку.
Все приходить і проходить. Тече й змінюється. Пече і розвіюється.
Печуть мої сльози, а потім я віюсь і розвіююсь.
***
Згадую, як ми сиділи у кафе. Я і він. Коли зайшла вона, я зрозуміла, що цілий вечір мій чоловік буде з нею. Але ж мені не має за що ображатись, адже я, мабуть, набридла йому своєю цнотою.
У неї гарна посмішка і невинний погляд. Вона -- угорка. Ангеліна. Мій чоловік називає її весь час ангеликом і п’є з нею на брудершафт. Вона не розмовляє українською і весь час запитально дивиться на мене. Мій чоловік просить мене перекласти, що хотів би її поцілувати. Я перекладаю і зазираю в її зачаровані очі.
- Ти дивишся на нього, як у дзеркало! - чую репліку, кинуту їй знайомим.
У моєму серці щось тьохнуло, але я невимушено посміхаюсь

читати