Завантажити

чоловіках ваші руки і плечі. Ваш розум і впевненість у собі (хоча що там я могла про нього знати?). Ваші фрази, які чую з вуст інших і котрі назавжди залишаються вашими. Але я не можу дозволити собі сексу з іншими, бо не пізнала вас. Адже люблю вас у них. Я не можу віддатися ось так... не знаючи…

3. КОЛИСЬ ДАВНО-ДАВНО…

Стою. Чекаю, коли вона підведе свою заспану голову з масним волоссям і вчорашнім макіяжем. Думаю про те, чи це -- саме та дівчина, яку я так по-хлоп’ячому колись кохав.
Ми познайомились на вечірці, якщо можна так назвати розпусний загул.
У неї були погані манери і дурна звичка кусати губи. Вона могла сидіти в спідниці з широко розкладеними ногами і при цьому так невинно посміхатися!
Знаєш, мені подобався її прокурений голос і байдужий вираз обличчя. Вона любила п’яний секс, або секс, присмачений якоюсь дурнею типу LSD, екстазі. Вона обожнювала втирати в ясна амфітамін, первентин і торчала від цього. Таня давала своє тіло кожному, хто міг пригостити її дозою. Петя ж, її хлопець, у час, коли Таню дерли по повній програмі, зводив на друзів зболілий погляд і казав:
- Ось такі вони всі... Шалави...
Потім, коли з сусідньої кімнати приходила розчервоніла Таня, він співчутливо хапав її за руки, а далі ділив принесене дівчиною на общак.
Таня була вродливою блондинкою із заячо-дитячою посмішкою. Коли ми познайомились, їй було сімнадцять. За плечима два роки спільного життя з Петею і близько сотні випадкових коханців.
* Познайомилися ми, – мовила Таня, сумно зиркаючи на свого, як завжди, обкуреного чи обнюханого хлопця, – коли мені мало виповнитися п’ятнадцять. А в мене ж мама – вихователька в дитсадку, а тато – шофер. Вони ніколи не пускали мене ввечері гуляти, але я часто влітку тікала через вікно. Петя того вечора виграв у казино. Зустрівши нас, неймовірно зрадів, бо, мабуть, шукав собі друзів на вечір. Запросив на піцу, а потім запропонував дунути. Він так і сказав:
* Дєвчонки, ви дути будете?
* Будемо, - засміялася я, хоч і не знала, що воно таке.
* Ну то пішли?
* Дути, так дути! – приєдналась моя подруга.
Нам захотілося попробувати бодай щось заборонене.
Петі тоді було двадцять чотири. І мені подобався його характер, бо він здавався дуже щирим і щедрим.
Три дні нас носило наркоманськими нічними закладами, і я весь час дивувалася тому кольоровому світові, що його відкрив для нас обнюханий Петя.
А потім мене почало колоти в боці.
- Де ти живеш? – вперше зацікавився мною Петя.
- Біля третьої школи.
- Треба повідомити батьків, бо я зараз відвезу тебе до лікарні.
Мама прийшла, коли я вже була успішно прооперованою. Мені видалили апендицит.
* Де ти була стільки днів? – розривалося мамине серце.
* Вона була зі мною. Тепер ми житимемо разом.
* Невже це правда? - обурилася мама.
Він покохав мене. Ми так і не розписалися, бо це, мабуть, було тільки в моїх планах. Ні Петя, ні мама не були в цьому зацікавленими.
Спочатку ми жили в нас. Вічні пиятики та вживання драпу виводили з рівноваги мою родину. Нам вказали на двері. Ми гордо через них вийшли, не забувши поцупити новий магнітофон та стару мікрохвильову піч.
(Я досі дивувався, як батьки дозволили їй піти з дому.)
Вони поселилися у Петіних батьків, які вже не одній такій нареченій відводили маленьку кімнату з віконцем на старий сад. Той сад навіював на Таню тугу і страх. Коли Петя затримувався на своїх вічних гулянках, їй хотілося зашторити вікно і не впускати до хати сірого смутку посохлих дерев.
Вона завішувала шибку старим подертим пальто, та коли наставала занадто місячна ніч, дерева стукали в брудне вікно і Таня згадувала затишний будинок батьків і малу веселу сестричку. Вимкнувши світло, прислухалася до грюкоту старих гілок.
Вихід прийшов раптово. Відсипати-вкрасти від Петі п’яточку трави – і вечір вже не здаватиметься наповненим благаючими гілками.
* О, яка дивина! Ти сьогодні не повісила пальто на вікно... – зауважив Петя, пригортаючи дівчину.
* Я хочу закінчити школу.
* Для чого? Я влаштую тебе офіціанткою в „Закарпатті”. Ти нормально зароблятимеш.
* Я так стомилася бути завжди на самоті.
* Але я ж мушу пр-р-рацювати!
* Працювати... Ага...
* Добре, давай домовимось. Коли ти підеш у „Закарпаття”, я не пропадатиму по вечорах. Тоді ми будемо завжди разом.
* Ти кохаєш мене?
* А хіба привів би тебе сюди, не кохаючи? Думаєш, мені не легше жити самому? Так би хоч не слухав нарікання батьків.
* А Віка?
* Що Віка? Віка – глупа баба. Вчора я вибив їй зуб.
* І що?
* Буде вставляти за наш рахунок.
* Як це за наш?
* Я ж зовсім на нулях.
Коли настало літо, Таня, у вільний від роботи час, сиділа на підвіконнику і вела безкінечні розмови з густо порослим лободою садом. Вона часто слухала притишені розмови парочок, що між деревами ховалися від стороннього ока; чула їхні пристрасні зойки-зітхання. Це були постійні відвідувачі протрухлої лавиці. Вона любила дослухатись до слів (і не тільки) однієї голосистої дівчини.

читати