Завантажити

тобі сім гривень на таксі.
- А якщо таксі коштуватиме вісім?
- Ти ж знаєш, чим доплатити....
Вона навіть не скривилася. Гасила цигарку об плитку.
* Ти що робиш? Думаєш, у своїй халупі знаходишся, бичаро? Хоч би труси попрала!
Таня мовчала.
Не знаю, що мене спонукало вийти. Я хотів сказати щось на її захист, але дід, мабуть, був шокований вже самим фактом чужої присутності.
Я став поміж ними й почав старанно-довго мити руки.
„Тесть” вийшов. За ним, не дивлячись на Таню, подався і я. Потім підійшов до дружини.
* Де ти так довго ходив? – спитала вона.
* Мене щось нудить.
* Бідненький! Попий мінералочки.
* Добре, зайчику. А ти розважайся. У тебе ж -- свято.
Таня сиділа за столиком і, не дивлячись ні на кого, доїдала зароблений тілом шашлик і допивала напівсолодке вино. Потім палила, втупившись в попільничку.
Далі попрямувала до виходу. Мені захотілося вийти за нею і запропонувати їй якісь гроші. Та вкотре не вистачило сміливості.
Потім вона чомусь мені наснилася. Ми займалися коханням. Ні, диким розпусним сексом! Я брав її, як хотів. Вона дозволяла робити з нею, що завгодно. А потім я теж, як і всі, пригощав її дозою. Хоча звідки вона в мене?
Я не шепотів її ім’я ночами. Просто вона мені снилася.
Я ще ніколи не зустрічав таких дівчат. Мені захотілось її вивчити.
Одного дня, сам не розумію чому, я вирішив її знайти. Шукав не довго. Обійшов сім нічних клубів.
Вона танцювала в колі напівп’яних хлопців, від яких мене ледь не знудило. Якби такий відморозок торкнувся моєї дружини, я вбив би його на місці.
Я підійшов і запропонував їй пиво. Вона навіть не розчула моїх слів. Куди там, коли бахкає кислотна дискотека і все дрижить в темному, як найчорніша ніч, підвалі: притулку наркоманів і повій. Усі були під кайфом.
Потім я знову запропонував їй пиво. Але вже так, аби вона почула.
* Пиво? Ти що, друган? На фіга мені пиво? Я не вживаю алкогольних напоїв!
* Тоді що тобі замовити?
* А чого тобі від мене треба?
* Поговорити. Ти мені подобаєшся.
* Ти мене хочеш?
* А ти?
* А маєш щось краще за пиво?
* Наприклад...
* Боже! Ти що -- вперше на цій планеті?
* Ні... Ну справді, скажи, що хочеш...
* „Бйорн” або каву. Якщо в тебе нема нічого іншого.
* Каву? Тут?
* Так, щоб не попускало!
* Попускало? Про що ти? – Я ж, наївний, тоді ще не знав усіх тонкощів наркоти. Хто би міг подумати, що бувають всякі там “попуски”, “глюки”, “загрузи” і “депресняки”. – Гаразд, ходімо на каву.
* Куди?
* А ти що -- хочеш залишатись тут? Тут же нічого не чути!
* Та ти що взагалі не рубаєш? Я хочу музику і движ!
Усе-таки я вмовив її піти зі мною до кав’ярні в сусідньому готелі.
У нас знову було все, що я хотів. Правда спочатку я дав їй гроші, щоб вона пішла собі в „бариг” купила пігулочку. Ми довго розмовляли, вона весь час крутилась і дриґала то ногами, то руками, то головою. Я вже зрозумів, що це діють таблетки.
Потім ми кохалися. Якщо можна назвати цим гарним словом найдикішу розпусту. Зрештою, це було саме те, про що я мріяв. Я реалізував усі свої фантазії. Фантазії, які чомусь не міг втілити у життя з дружиною. Я називав Таню найбруднішими словами. Давав їй ляпаси. А вона тільки кайфувала.
Я дивився на її обличчя, на відкритий рот і мені захотілось робити їй боляче. Я навіть себе злякався! Звідки у мені ця дикість? Невже це худеньке дівча з широкими зіницями будило у мені тваринність?
А потім я смикнув її за волосся сильніше і в моїй руці опинилася перука! Насправді вона була вогненно-рудою. І це мені сподобалось теж.
Тепер я розумію, що вабило мене в ній тоді. Не її розпусність, а той вигляд наївної чистоти, за яким ховалася таємниця.
* То ти кажеш, що коли вони нанюхані, то дуже непосидючі? – вдячний слухач підніс до рота бокал і попросив у співрозмовника сигарету. – Я ніколи не палив. Але сьогодні у мене в душі вовки виють. А чи не помічав ти за нею різкого перепаду настрою? То сміється без причини, то плаче?
* Так-так! Це ж і є їхній “отходняк”. Коли починаються депресії... Знаєш, а ще полюбив її за те, що вона завжди розповідала нереальні історії про себе. Часто їх перекручувала. Я так ніколи і не дізнався, коли вона говорила правду, а коли вигадувала під дією наркоти. Інколи мені здавалося, що це не вона мене цілує, а чортові амфітаміни! Правда, це вже було потім, коли я закохався. Як першокласник! Коли я казав, що це не вона мене цілує, у неї починався “груз”. Нею то тіпало, то вона лежала нерухомо.
А я любив її, любив усяку. І ладен був зробити будь-що для неї. Почав оплачувати квартиру, куди вона поселилася зі своїм Петєю. Просив кинути його, але вона не хотіла. Я надумав зустрітися з ним. Адже такі типи за декілька грам своєї фігні легко віддають коханих.
Щоправда, сумніваюся, що їм притаманне таке високе почуття, як любов. Адже чи віддавав би він її всяким бикам, якби кохав? Хоча, зрештою, я знав його лише з її розповідей.
А потім почав здогадуватися, що тут щось не так. Занадто цей Петя виходив якийсь нереальний. Не знаю чому, але я це відчув.

читати