Завантажити

наближалась бабуся з повним збанком теплого, свіжого, ще з пінкою молочка.
- Де ж ви мої маленькі, нате ось молочко від Корови. А це хто такий? Білченятко? Як же ти тут опинилось? Напевно заблукало, ну нічого, молочка на усіх хватить, а от горішків немає, вибачай уже. – сказала бабуся наливаючи молоко.
- От спасибі Корові, та й господині. Пийте скоріш, поки тепле, мийте лапки та швиденько спати, бо вставати треба буде зранку, як тільки наш півник Червоний гребінчик заспіває.
А хлопців вже й не треба було довго просити. Напились молочка, повечеряли і лише у теплу солому носики встромили, як таке сопіння почалось, ніби велика буря здійнялась.
І коли у віконце комори заглянув молоденький місяць, то побачив лише пухнасті клубочки, які міцно спали накрившись своїми хвостиками.

10. У школі!

Ранок видався чудовим. Тепле та ясне сонце виглянуло з-за обрію та освітило своїм промінням все подвір’я, де зупинився наш герой. Заглянуло у кожну шпаринку. Півник, проспавши перший промінь сонця, хутко стрибнув на тин і так голосно закукурікав, що друзі, мов ошпарені, вискочили за двері з комори.
- Ой, що це він так голосно? Невже проспали?
- Не проспали, а трошки заспали, та нічого ще встигнемо. Ходімо Сушко. Ти бери рюкзачок, а я візьму шматочок сиру та хліба на обід, - першим оговтався від такого пробудження Тишко.
- Еге ж. Добре, ходімо. А куди йти?
- Іди за мною. Он бачиш, за тином є великий город з усякою городиною, а за городом невеличка річечка і біля неї вигін зеленіється. Отам і школа. А вчителькою у нас Микитівна, ота собачка, що живе у будці на нашому подвір’ї. Туди багато учнів приходить, щоб у неї повчитись, з цілої вулиці. Стара вона вже та багато знає.
Так говорячи дорогою, прийшли котик та білченя до вигону. А там уже сиділи перші учні: собачки, котики, навіть дві жабки з очерету прискакали, щоб чогось навчитись.
- Сідайте! Та залишайтесь лише ті, хто справді хоче чогось навчитись, а якщо ні, то ідіть собі. Я вас вмовляти не буду, - почала урок собачка-Микитівна.
І всі тихенько, щоб не пропустити жодного слова почали слухати вчительку.
- Сьогодні у нас буде заняття, на якому я розкажу вам про те, як себе поводити та що потрібно робити при пожежі, щоб самому врятуватись та ще й іншим допомогти.
- А що таке пожежа? – запитав Сушко з цікавістю штрикнувши котика у бочок.
- Це коли горить твій дім чи хатина, чи ліс навіть...
- А що і ліс може горіти? Він же такий великий, - не вгавало білченя.
- Та тихіше ти! Микитівна не любить коли їй заважають. Слухай і все зрозумієш.
- Угу, як скажеш. І чого на мене усі цитькають, то мама, то ти он тепер, - насупилось білченя.
- Ну не ображайся. Просто нас можуть вигнати звідси, якщо ми не будемо слухати та навчатись. Ти ж цього не хочеш правда? Слухай уважно, а коли щось не зрозумієш, то я потім тобі розкажу. Згода?
- Що там таке, хлопці, може вам не цікаво?
- Ні-ні ми уважно слухаємо.
- От я й кажу: коли ви бачите, що горить хатина, чи стіг сіна, чи будка дерев’яна, то одразу хапайте відро та біжіть по воду, а дорогою скликайте собі на підмогу всіх кого побачите. Вогонь води боїться і якщо ви багато принесете та будете лити на вогонь він скоро погасне. Та коли бачите, що горить ваша шубка, то миттю падайте на травичку чи долівку і котіться по ній поки не потухне остання іскринка. А от коли вже ліс горить, то потрібна буде багато води, і ще лопата. Нею потрібно викопати рівчак так, щоб вогонь далі не міг пробратись, щоб не залишити йому шляху. Все зрозуміло? Коли ні, то запитуйте, я все роз’ясню.
- Зрозуміло, зрозуміло. – загомоніли учні.


11. І знову ця смачна ягідка!

- Ну коли так тоді розпочнемо заняття. Тепер ми підемо у гайок, що у якому разі не можна брати у ротик.
- А для чого нам це? – зашепотіло білченя.
- Знову ти наперед забігаєш. Зачекай, зараз Микитівна все нам розповість.
Усі зайшли у гайок і почали заглядати хто під кущик, хто за дерево, а хто вже й травичку почав скубти та пробувати чи смачна.
- Куди ж ви? Ану скоріш до мене! Нічого поки що не чіпайте, ми для того і прийшли, щоб навчитись самим добувати собі їжу. Усяке ж буває, може хтось заблукати, а може і зла господиня раптом з дому вигнати. Що ж тоді робити?
- Так, так, слухаємо. – закивали голівками учні.
- От дивіться, оці зелені зарослі з червоними пахнючими ягідками, це малинник. Малина – дуже смачна та корисна ягода. ЇЇ можете їсти не задумуючись. Та навіть її, якщо дуже багато з’їсти, може боліти животик. Все добре у міру. Навіть їсти смачні ягідки.
А Сушко вже й наче не чув учительки. Він пригадав ту смачну ягідку, котру їв у своєму рідному лісі, у той день коли заблукав. Він пригадав свою маму, братиків та сестричок, зайченятко, до якого обіцяв заходити у гості. І так сумно йому стало, що він і не запримітив як по його щоці скотилася велика гірка сльоза.
- Сушко, чого ти? Ти плачеш? Спробуй ягідку.

читати