Завантажити

Тишко до білченяти.
- Ну! Чого ви там застрягли, спускайтесь скоріше. І як це вас аж сюди занесло?
Котик та білченя все ще злякані та похлюплені злізли додолу та стояли тепер перед тіткою з похнюпленими носами.
- Ходімо, до ранку у мене перебудете, це моє обійстя. Я вас молоком теплим з варениками почастую, а вранці до вашого дому проведу. Ну що йдемо?
- Й-й-й-демо, - пробурмотів Сушко переглядаючись з котиком. – А куди ж нам подітися серед ночі?
І тітка Мурлиха зі своїми маленькими гостями попрямувала до комори де мешкала з школярами.
Котик та білченя йдучи подвір’ям роззирались, боячись зустріти злих пацюків про яких вони так багато чули. Та нічого підозрілого та сташного не побачивши, хлопці заспокоїлися.
- Напевно вона усі свої страхіття поховала, щоб нас не лякати, - роздумував Котик Тишко. – Треба бути пильними, може вона нас веде до пацюків?
Але Мурлиха й не думала нічого злого заподіяти дітям. Привівши звіряток у комору, тітка подала до столу ще теплі вареники. Дала по великому кухлю смачного, солодкого молока, яке їй щедро наливала господиня. Цінувала вміння Мурлихи відмінно ловити мишей та ще й навчати інших цьому. Господиню у селі дуже за це поважали, знаючи, що у неї така чудова киця, і самі приводили лінивих котів та кошенят на навчання.
Мурлиха розповіла хлопцям про свою школу, де вона навчає мистецтву полювання усіх, хто не хоче учитись у батьків та лінується. Але нічого поганого вона їм не бажає. Після навчання учні спокійно повертаються до своєї домівкиі стають відмінними мисливцями на мишей.
Сушко та Тишко заспокоїлися, коли побачили, що ніякої загрози немає. Тишко вдосталь поїв та попив і мирно собі муркотав, погладжуючи лапкою животик та сонно посапуючи. А Сушко й собі зручно вмостився біля Тишка та грівся до його теплої шубки, майже дрімав. І ніби крізь сон чув ще розповіді тітки Мурлихи про важке, та таке потрібне для котів, навчання.
Мурлиха, коли гості заснули, накрила їх теплою ряднинкою, потерлась вусиками до теплих шубок та й собі пішла спати. ЇЇ діти були зараз дуже далеко, їх віддала господиня ще маленькими, і їй дуже хотілось допомогти цим малим хлопчикам.
Коли Сушко та Тишко прокинулись, на столі їх чекало свіже молоко та солодкі булки з сметаною. Мурлихи не було. А поряд лежала записка. „Їжте мої любі, це вам. Дорогу додому вам покаже один з моїх учнів. Заходьте у гості, завжди буду вам рада, та смачно пригощатиму. Тітка Мурлиха.”
У Тишка аж сльозинка покотилась від таких слів, та й Сушко був дуже схвильований.
- І чому нас завжди лякали тою Мурлихою, вона ж зовсім не така, як про неї розповідали. – сказав він.
- Так Сушко, вона добра та мила, треба усім розповісти.
Хлопчики смачно поїли, узяли ще по одній булочці в дорогу, знайшли й пішли додому.

14. Хижий лис

Пройшов час. Наступила осінь. Тишко та Сушко мирно жили. Сушко, звичайно, дуже сумував за домівкою та рідними, але дідусь ніяк не збирався знову у ліс по дрова і білченя змушене було чекати. Хлопчики ходили у школу, інколи навідували тітку Мурлиху, про яку тепер усі знали, що вона зовсім не зла. Усі на подвірї уже вважали білченя за свого і дуже його полюбили. Та хлопчики люблять пригоди, тому таке мирне життя їм уже почало набридати. Осінь прийшовши у їх край принесла з собою холодні дощі та вітер. Куди піти погратись на вигін, чи то на річку? Сиди собі у коморі та грійся біля теплої соломи. Більше робити нічого.
Та якось, прокинувшись вранці, Тишко побачив, що надворі ясно світить сонечко та висушує усі калюжі, зігріває мокру землю.
- Ура! Сушко, дивись! – радісно закричав котик. – Сонечко! Сонечко! Біжимо скоріше на вигін до річки гратися!
- Ну чого ти кричиш? – пробурмотів невдоволено сонний Сушко.
Та котик не вгавав аж поки білченя не піднялося та нехотячи, не розділяючи ніяк Тишкової радості, подалося слідом за ним на вигін. Але прийшовши туди і він повеселів і миттю прокинувся. Осінній день і справді видався чудовим та сонячним.
Незабаром на вигін шнурочком потягнулась сімейка гусака Гага, а за нею й качур Кряк повів своїх діток. Поскубавши жовтуватої травички вони всією ватагою попрямували до річки.
А хлопці собі грались та забавлялись біля річки, як тільки хотіли, хто зна коли ще таке чудове сонечко вигляне! Та раптом почулось: „Рятуйте! Рятуйте!”
- Хто це кричить? – запитав Сушко у Тишка.
- Ой, дивись, та це ж наш знайомі - гусак Гаг та качур Кряк у біду потрапили! – вигукнув Тишко показуючи на річку, у якій видно було, як плескочеться гусак та качур, а їхні маленькі дітки стоять на бережку та тільки хлюпають мокрими дзьобиками.
- Біжімо скоріше!
І хлопці щодуху помчались на допомогу сусідам.
- Сушко, дивись, це хижа Лисиця накинулась на наших друзів та хоче їх погубити! Ану давай її проженемо! Бери отого камінця та кидай просто у неї! Дивись Гага та Кряка не порань. А я візьму ось цю палицю та раз і назавжди поквитаємось з злодійкою.

читати