Завантажити

справді, якісь будівлі великі. Куди ж ми їдемо?
- Ой, - ляснув себе по чолі Тишко, - та я й забув, що дідусь раз у місяць їздить у місто торгувати, а заодно й закупити всього, що треба по господарству. Оце ж ми у місто їдемо!
- Я не хочу у місто, я додому до лісу хочу. – Почав уже пхинькати Сушко.
- Ну-ну не плач. Ну переплутав я. Думав, що то дідусь у ліс збирається. Нічого, буде про що у лісі розповісти. Дивись ми уже в’їхали у місто. Людей скільки, гамірно як. Чогось усі бігають та метушаться. – тараторив котик.
А дідусь тим часом спокійно їхав прямісінько на ринок, щоб поторгувати та й додому дечого купити.
На ринку й справді ніде було й голці упасти. Дідусь знайшов вільне місце, розклав товар та й почались торги.
- Довго це буде. Йдемо кудись погуляємо, а потім повернемось. – запропонував Тишко.
- Ходімо. – сумно відповів Сушко. – А що ж робити, коли так трапилося?
Котик та білченя зістрибнули з підводи і поміж прилавки просковзнули з базару на вулицю. Поряд вони побачили велику огорожу з воротами, на яких були намальовані всякі звірята. Не вагаючись хлопці побігли туди. Це був великий зоопарк.
- Скільки тут різних звірів! – вигукнув Сушко. – Та які вони великі! – вже тихіше сказав він, показуючи на здоровенного бурого ведмедя, що сидів у клітці та гриз щось.
- Давай підемо та познайомимось із ними. – запропонував Тишко.
Хлопці побігли до найдивнішого звірятка, яке вони побачили.

18. Що таке Африка?

Звірятко звали Лінка. Це була маленька мавпочка, яку привезли сюди з далекої Африки кілька місяців тому. Лінка сиділа на гілці якогось дерева, що стояло посеред її клітки, і з острахом дивилась на незнайомців.
- Привіт, я Сушко – білченя, а це Тишко – він кошеня.
- А мене звати Лінка. – Вже привітніше відізвалась мавпочка і навіть зістрибнула на землю.
- Що ти тут робиш? Це твій дім? І чому тут огорожа навкруги? – допитувався Сушко.
Мавпочка Лінка розповіла їм дуже сумну та дивну історію про те, як ще зовсім недавно вона була у себе дома у рідній Африці з батьками та ріднею. А потім прийшли люди та зловили її. Перевезли великим пароплавом через багато-багато води і посадили у цю клітку. І тепер вона змушена жити у клітці, стрибати лише по цьому одному дереву та розважати дітлахів, які приходять подивитися на неї. От зараз для неї тут вже прохолодно бо у рідній Африці дуже багато сонця, тепла і головне стиглих та смачних бананів, яких тут дуже мало. Лише зелені та недоспілі. Лінка розповідала, що Африка – це найкраще місце на землі і вона ніколи його не забуде.
У котика та білченяти аж сльози у очах поставали, слухаючи цю сумну розповідь.
- Так, Лінко, я тебе розумію, - сказав Сушко. – Я також давно вже не бачив своїх рідних та лісу. – І Сушко розповів їй свою історію.
- А давай ми з тобою будемо дружити, - запропонував Тишко. – Я буду тебе навідувати, коли буду приїздити разом із дідусем на базар. Невже тобі тут так погано?
- Та ні, не так погано. Годують тут мене і напувають, і помиють, та й діти частенько щось смачне підкинуть. Але як би мені тут не було, а додому дуже хочеться. Дома все таки найкраще.
- Правда, правда, - закивав Сушко, - от і мені дуже добре гостювати у Тишка, і у клітку мене ніхто не закриває, а все ж таки за рідним лісом та мамою дуже сумую.
Повз ворота зоопарку раптом прогуркотіла підвода.
- Тишко, дивись, наш дідусь уже додому їде! Швидше біжімо, бо тут залишимось! – Закричав Сушко. – Прощавай Лінко, незнаю чи ще побачимось колись. Я уже додому збираюсь, тому з Тишком не зможу навідувати тебе. Не сумуй, ти повернешся додому, у рідну Африку. Прийде такий час.
- Спасибі вам, хлопці, за те що розвеселили та за добрі слова. Чекатиму вас у гості. Бувайте!
- До зустрічі! – сказав Тишко вже добігаючи до воріт.
- Прощавай! – пробурмотів Сушко слідом за ним.
І котик з білченям кинулись з усіх ніг доганяти дідову підводу. Догнавши та вискочивши на неї, вони зручно вмостилися та задумалися про нелегку долю мавпочки-Лінки. Сушкові від таких думок ще дужче додому захотілося.

19. Дорога додому

Коли приїхали додому та відпочили, Сушко вже твердо вирішив вирушати у дорогу. Найперше він навідався до учительки та розпитав чи знає уже вона дорогу до лісу. Микитівна вже все знала. Домовилися іти наступного дня, як тільки сонечко встане.
На радощах Сушко побіг у комору до Тишка і, сповістивши йому цю радісну новину, почав збиратися у дорогу. Тепер уже Тишко стояв сумний та похнюплений. Важко йому було розлучатися з другом. Та що вдієш? Сушко запримітив, що з Тишком щось не те.
- Не сумуй, друже, Микитівна знатиме дорогу і тебе проведе, коли захочеш до мене у гості прийти.
- Так, але ж зі мною жити у коморі ти вже не будеш. А пригоди, які у нас були цікаві. Сумуватиму я за тобою. Та не зважай, тобі й справді треба до мами й тата повернутись, до сестричок та братиків рідних, до свого лісу. Там твій дім і тобі там

читати