Завантажити

просто неба, не дає нічого їсти та ще й величезних пацюків запускає у двір. А двір той охороняють люті собаки, – у Тишка аж шерсть настовбурчилась, а Сушко й зовсім присів і вушка прищурив. – Отож, треба слухатись старших та господарів.
- І на кого ми будемо полювати?
- На мишей звичайно, а на кого ж іще! Ну добре, біжи за мною! – покликав котик, вибігаючи із комори. – Оце зараз я тебе познайомлю з родиною тітки Корови. Її господарі поважають найбільше, тому привітайся з нею чемно та звертайся до неї „Пані Корова”, вона тоді буде до тебе добре ставитись і полюбить тебе. Зрозумів?
- Як скажеш, Тишку.
Білченя та котик тихенько підійшли до дверей комори. Аж раптом......

6. І знову пригоди....

- Тишко, Тишко, швидше, допоможи, - раптом закричав маленький жовтий клубочок, який пронісся біля друзів, здіймаючи хмарку пилу. – Біжи за мною, скоріш! Ой, ой, рятуйте!
- Стій! Що сталося, чого ти так кричиш? – запитав Тишко, та клубочок вже завернув на стежку і зник за коморою.
- Давай подивимось, що ж там, - звернувся котик до Сушка. - Це маленьке курчатко, воно лише два дні тому вилупилось, а бач, яке галасливе, ми у дворі за це його Пищиком назвали. Ти зі мною?
- Аякже. Може й я у пригоді стану?
І друзі й собі помчали чимдуж по стежинці доганяючи маленьке курчатко, яке вже заховалось за густими кущами смородини, у садку.
- А куди ж воно поділось, і куди веде ця стежинка? – поцікавився Сушко.
- За отими кущами буде город з всякими овочами, що вирощує бабуся. А далі.... Ой, далі ж озерце починається. Хоч і маленьке та.... Невже хтось у воду впав? Біжімо скоріш! От-от вечір насунеться.
Минувши кущі у садку та високу стіну кукурудзи, що росла на городі друзі підбігли до озерця. Маленьке курчатко дуже схоже на Пищика відчайдушно борсалося у зеленій бруднуватій від водорослів та мулу воді. А Пищик бігав туди-сюди по краю озерця і від безпорадності лише крильцями тріпотів.
- Тишку, рідний, допоможи! Нікого зараз не можу знайти у дворі. Я знаю, що ти також води боїшся та... може щось придумаєш! Сюди би родину качура Кряка чи гусака Гага, та от халепа, вони ще з лугу не повернулися. Ой, що ж буде, що ж буде, загине мій братик! – бідкалось курча.
- Ну що Сушко? Що будемо робити? Треба допомогти малому. Давай так. Ти нахили оту найгрубшу очеретину, а я, спробую підібратись до курчати. Давай, скоріш!
- Але ж ти не любиш води. Може я спробую?
- Згода!
Котик швиденько нагнув очеретину, курчатко схопилось за неї з останніх сил і білченя, зайшовши у воду, підтягнуло бідолаху до берега. Сушко узяв у лапки маленький мокрий клубочок. Курчатко перелякалось і не могло навіть нічого сказати. Та згодом таки оговталось:
- Спасибі, ти мене урятував, як тебе звати, я вперше тебе бачу? – запитало воно і заплющило від утоми та холоду оченята.
- Врятував, врятував! Він мого братика врятував! – кричав на весь голос Пищик. – А хто ж ти, я тебе також вперше бачу? Ніби й схожий на котика, та не котик. Дивний ти якийсь.
- Це мій друг. - Сушко, він білченя. Та досить розмовляти, несімо курчатко до мами Квочки, йому ж зігрітися треба. Забіжу у комору, там ще трішки молочка залишилось обіду. Курчаті треба підкріпитись.
Сушко обережно ніс маленького змерзлого клубочка, що довірливо притулився до теплої шубки білченяти. Його ще пересмикувало від холоду і пережитого страху та, притулившись до тепла і трішки зігрівшись, він помаленьку заспокоювався і стиха посапував.
Так народилась ще одна дружба: білченяти Сушка та маленького курчатка.

7. Сушко – свій у дворі

- От ваш синочок. Він трішки мокрий, та нічого, зараз Тишко принесе молочка і він відігріється. Доброго вечора Вам, тітонько Квочка, – чемно привітався Сушко, заходячи у курник та ніяковіючи. Усі курочки, які здавалось мирно спали, враз відкрили очі і витягнувши шиї почали пильно вивчати новачка та щось між собою кудкудакати.
- Ой, спасибі! – Сплеснула крилами Квочка. – А я от забарилась на далекій грядці, такі там смачні та жирненькі черв’ячки знайшла. Аж тут чую, що мій синочок упав у воду. А ти хто такий будеш, щось я тебе раніше тут не зустрічала? – запитала Квочка зиркаючи на Сушка дрібненьким очком.
- Я....я... я Сушко. Я-білченя з лісу. У котика Тишка я зараз живу. От вашого сина з води витягнув, – Потупив очі Сушко, ніби вибачаючись за те, що він тут.
- З лісу? А ти бува не родич Лисиці? – Підозріло запитала Квочка й інші кури насторожились.
- Та ні, у нас лише шубки схожі, а так наші родини ніколи й не зустрічаються у лісі. Я - білченя Сушко. А білочки їдять горішки та грибочки, ще інколи шишки ялини. Не бійтеся мене.
- Ну вибачай вже. Обережні ми стали. А то минулого року стільки наших подруг загинуло від зубів однієї нахабної лисиці, – пускаючи сльозу, промовила Квочка. – А за сина, велике тобі спасибі від усього нашого курника. Ходімо я розкажу про тебе усім, хто живе у нашому дворі. Ось лише зачекаємо поки курчатко

читати