Завантажити

більше. Лапки у нього страшенно боліли, у животику з ранку не було ані рісочки, а оченята від такого напруженого дня та втоми злипалися. Сушко безсило опустився на травичку у малиннику і гірко заплакав. На ліс уже почав спускатися вечір і за кожним деревом та кущем білченяті ввижалося якесь страховисько. „Найперше я повинен щось поїсти та поспати, щоб відпочили лапки, а тоді й піду далі шукати своїх” – подумав Сушко, зриваючи темно-червону ягідку, що висіла просто у нього над вушком та смачно пахла. „Солодка яка, візьму я мабуть ще. І чого мама не давала нам такої смакоти, а лише молочко та горішки? Коли знайду своїх сестричок і братів, то обов’язково їм розкажу про цю ягідку.” Так роздумуючи та зриваючи одну ягідку за другою, Сушко і не помітив, як наївся так, що мало не луснув. Спробував він встати на лапки, та чи то від переїдання, чи від утоми - лапки його не слухалися. Білченя зробило один крок, другий і упало носиком у травичку. „Тепер треба лише знайти затишне дупло і поспати, а тоді вже піду шукати своїх рідних.”
І тут Сушко побачив дивну дерев’яну споруду, яка стояла посеред галявини. А була це підвода, якою приїхав із села по хмиз старенький дідусь, щоб затопити піч у себе в хатині та щоб баба напекла пиріжків на свято. Підвода була вже майже повна хмизу та накрита рядниною. Втомленому білченяті ця підвода з хмизом, та ще й накрита рядном, видалась дуже затишним та безпечним місцем, щоб тут відпочити. Тому він, довго не думаючи, що це таке і чого стоїть посеред галявини, заліз під купку гілочок, накрився ряднинкою, закрив лапкою носик і міцно заснув. І приснилась йому у ту ніч мама та його рідні сести та брати. Ніби всі вони на великій галявині, де повно кущів із запашними ягодами малини, а навколо сонячно, тепло і дуже їм усім радісно та весело.

3. Пробудження. Де ж це я?

А дідусь тим часом назбирав хмизу повен віз, гукнув на коней та й поїхав собі помаленьку додому, а з ним і Сушко під рядниною. Їде собі дід, пісні співає, підвода поскрипує і сниться білченяті, що це він у своєму дуплі зі своїми братами й сестрами та біля рідної матусі спочиває. Дерево вітер розхитує от воно і гойдає їх. Та минули вони останнє дерево у лісі і виїхали на пряму дорогу через поле, до села. Он вже й першу хатину видно. Під’їхав дід на своє подвір’я біля хати, зупинив коні. А білченя все спить.
- Ну що, бабо, - каже дід до старої, яка вийшла на поріг. – Бери он оберемок хмизу, розтопи піч та напечи мені пирогів, бо вже дуже їсти хочеться, а решту хмизу я, мабуть, залишу до ранку, бо дуже вже я втомився. Тільки от коней розпряжу.
Так і зробив. Коней розпріг, а підводу з хмизом не зачіпав - залишив до ранку, а разом з нею і білченя, яке ще навіть не здогадувалось як далеко воно зараз від рідного дому.
Так минула ніч. Сушко спав собі й ні про що не здогадувався. Та от почало світати, заспівали перші півні та заскрипіли двері у хатині. То дід вийшов, щоб прибрати хмиз з підводи та знову їхати тепер вже у місто за харчами. Сушко від усіх тих незнайомих звуків здригнувся і прокинувся. Ще сонними очками оглянув місце де він опинився і ... дуже злякався. Навкруги все було настільки незнайоме та незвичне, що він спершу подумав, що це йому сниться. Не було високих дерев, а лише якесь одненьке і то маленьке та криве. Не було рідної галявини, а стояла якась стара похилена від сильних вітрів та негод хатина.
- Ой, де ж це я! - вигукнув Сушко.
Та раптом почулися чиїсь кроки і білченя миттю вилізло зі свого сховку, зістрибнуло на землю й заховалося за дерев’яним стільцем, що стояв біля хатини. А дід навіть не запідозривши, що привіз з собою із лісу непроханого гостя. Звільнив від хмизу підводу, запріг коней та й поїхав у місто. Сушко від розпачу та страху тихенько заплакав. „Що ж мені тепер робити?” – снували думки у маленькій голівці. – Як же мені вибратись звідси та потрапити додому у свій рідний ліс? Та ще й їсти мені щось дуже хочеться. Та нічого, зараз я знайду щось смачненьке, а тоді вже буду думати як добратися додому. Бо на порожній животик мені нічого не думається.” Сушко витер сльози, що виступили на очах і почав розглядатись на новому місці та шукати щось попоїсти.
- Так... Ото, напевно, домівка цієї дивної істоти, що поїхала на підводі. – розглядався Сушко. – Звідти дуже смачно щось пахне, цікаво, що це? А там трохи далі, ніби теж чиясь домівка та звідти такий галас, що я мабуть туди не піду. Подивлюсь-но я спочатку, що у тій хатинці звідки такі пахощі, а тоді вже піду розвідаю, хто ж там галасує.
Білченя висунуло носика з-за стільця та обдивилось своїми цікавими очками-намистинками навкруги. Поблизу нікого не було. Заспокоївшись Сушко швидко пострибав до відчиненого вікна у хатині.

4. Смачні бабусині пиріжки

А бабуся, вийнявши з печі духм’яні пиріжки з коричневою, мов каштан, скоринкою поскладала їх у миску, накрила чистим білим рушником та й поставила на підвіконня. Через відчинене вікно від гарячих пиріжків розходились такі смачні

читати