Завантажити

попередні покоління патріотів ще на... дай, Боже, пам’ять, на бозна-якому витку: ліси вирубали – на священні кострища для маленьких країнців та на маєтки – для великий, каміння розібрали істинно-питомі патріоти – на священні обереги, а лже-патріоти – на тини муровані від істинних. Толоку купив славний нащадок невідомо куди щезлих гуцулів німецький бізнесмен Герман Гуц-Розенкранц-Рашоф, засадив місцевими бриндушками та привозними тюльпанами, окрай набудував готелів, мотелів, колиб, бунгало, вігвамів та іглу, встановив табличку, золотом писану “Тут була колись священна гора титульних країнців”, і тепер возить туди чужинецьких туристів – подивитися, а тубільних патріотів – поклонитися. Сезон туристичного паломництва починається ранньої весни і плавно переходить в Церемонію урочистого відкриття осінніх традиційно щорічних передвиборчих перегонів під кодовою назвою “Відродження нації і держави”. Подивитися на справжнє всенародне свято торжества демократії і патріотизму з’їжджається подивитися півсвіту цивілізованого, і чверть дикого. Тож на початку жовтня у тутешніх давно безлюдних горах можна здибати не лиш легалізованих китайців, американських ескімосів та індусів, що гріються в промінні ще теплого сонця на голих кучерах та трав’янистих полонинах в очікування маніфестацій, а й озброєних дротиками, одягнених тільки у вінки з кетягів дозрілої калини та грона впольованих зайців, африканських бушменів. Знаменитий краєзнавець та історик пан Варцаба стверджує, що це через тих бушменів країнський народ в передчутті великих перемін бозна ще коли склав приказку: “голий, босий і в вінку”, і нібито слово сафарі теж країнське, і означає не що інше, як вибори. Але в пана Каправки на те свої погляди і своя орієнтація у світовій інтеграції, як і в його знаменитого предка, поета борні і героя Оксамитової революції, пана Заправки, оспіваного істориками минулого тисячоліття і сучасним паном Варцабою, себто чітко і ясно – на Гвадалквівір. І з цього родинного дороговказу він не зверне, аби його четвертували чи стріляла з дубельтівки “трійка” комуно-мокселів. Та все одно він щоосені збирав, як у пісні співається, за світ козаків у похід до священного Говерли, осідав кошами довкруж святого місця, і чекав разом із іноземними спостерігачами, коли нарешті спершу прикотить на броньованих аероавтобусах владна коаліції, а за нею – анти-владно-коаліційна опозиція, а далі – під розмаїттям різнобарвним прапорів і решта політично-партійного дробу. І почнеться... Господи, воля твоя, така боротьба священна за правдиве відродження Країни, свободу і демократію, якої не запізнали ані пращур Каправчин – у Жовтневій соціалістичній революції, ані прапрапрапрадід Каправка – в Оксамитовій національно-визвольній, ані прапрапрадід Каправка – в Помаранчевій демократичній, ані прапрадід Каправка в Сердечно-Синій соборно-капіталістичній, ані прадід Каправка – в Сіро-буро-малиновій олігархо-люмпенській, ані сам пан отаман Каправка у тих усіх попереднім, величні назви яких переплутались навіть в голові пам’ятливій історика на д істориками пана Варцаби.
Але ті усі дефіляди та фестони всенародні радісно-будливі ще попереду осяйному й ре не те що орати, сіяти та жати“Правиці”, просто народної Це – весною та Скромно, гарно і патріотично. Тепер до неї паломники валом валять поклонитися... Не протовпишся!

ВІДРОДЖЕННЯ


Отаке відродження нескінченно безперервне (хоч, як виявилось, ще не докорінне) скрізь і всюди на рідних рахманах, що й ну! Куди не кинеш оком – святині і відродження: хатки біленькі під очеретом, вітряки в чистім полі з вивіскою (золотим по синьому): “Ресторан “Млин”, “Кафе “Крупорушка”, “Хатинка президента”, “Хороми Хіврі”, впереміш з ними – “Рюмочна “Жизнь моя безпутная”, мотелі “Ковбой енд Союзі”, ”Хауз фо хорз”, тобто “Конюшня”, ранчо “Техас”, а на полях неозо-о-орих – маки червоні, рогаті волошки та інший, раніше витоптаний, різноцвіт буяє, а по ньому молодіж гуляє, переважно діти-сироти – в домотканих сорочицях, сировою ниткою розмережаних, та все на коноплі поглядає, що при долині – у ріст людини, як ліс, та гадає, чи не пора кужіль прясти, та все теребить лист широкий, все на зуб стебло пробує, чи дозріло на свитки та кунтуші козацькі. А на кожнім на горбі при битій дорозі – корчма, а на другому – церква банями золотими сяє, а на третьому – адмінуправа, а над нею, на щоглі, фани майорять, одна – державна, друга ж – краща іншої, в залежності від політичної ситуації в Країні та соціально-економічної програми правлячого блоку: то синя, то бурячкова, то жовтогаряча, то брунатна, то зелена, бувало, що й калинова чи ружова око тішить до пори до часу, доки, як пишуть опозиційні газети, “всенародно обрана власть не зажереться, про людський фактор забувши”. А як зажереться, теж не біда: бо опозиція не спить, через кожних чотири роки

читати