Завантажити

об'являтися еред своїм повелителем. Є певні вісті: тому лиш не йде через Дунай, що боїться моровиці. Слід скорпгтатпся пим і замиритись із ромеями. Радні чекають на тебе, привідцю. Прийди і врозуми, як бути.
— Тільки це сьогодні. Завтра.
Радишсь буяо про що. Одне, чи можна покладатися на Таргіта, коли він усе ще сидить на Родосі, а друге, з чим підуть до ромеїв? З тим, що й колись: аби платили субсидії? Після невдалого походу у Фракію не випадає .якось згадувати про субсидії.
— А коли запропонувати їм їхніх полонених? — подав голос котрийсь із радних.
— Як то — запропонувати?
— У нас їх двадцять тисяч. До зими маємо збути, інакше загинуть. А де збудемо, коли работорговедьні ринки геть усі візантійські? Ось і піти з цим до імператора: хай платить воловину чи навіть чверть ціни та й бере собі своїх легіонерів.
— Це може бути приводом до перотрактацій, проте не резоном. Шукайте резони.
Шукали день — і не знайшли, шукали другий — теж. А на третій самі ромеї нагодилися і підказали. Прийшли сольством від Коментіола й зажадали, аби повернули їм стратега Каста. Без нього, мовляв, не можуть піти від Дунаю.
Радиі ожвавилися: причина для перетрактацій в. Та не про те подумав тієї миті Баян.
— Це ж як — віддати? Без миру і злагоди? Аби той же Каст повів завтра ромейські легіони на аварів.
— Стратег Коментіол дає слово: піде від Дунаю, коли повернете Каста. А то вже й буде початком перетрактації про мир і алагоду.
Радні не лише зором — усім видом своїм поривалися до Баяна, силились підказати йому: погоджуйся. Та Баян закусив уже удила, йому не до радних.
— Стратег Коментіол каже одне, а імператор може сказати інше. Зголошуємось обмінятись сольством — і то негайно, а вже сольства домовляться, як бути з миром та злагодою між нами, як — із Кастом.
Ромейські нарочиті усе ще силились запевнити Баяна: чи те, що легіони їхні знімуться й підуть — не вірна прикмета про замирення? Та дарма, каган стояв на своєму. Єдине, що пообіцяв Коментіоловим слам, — Каст буде виділений з числа полонених, до підписання ряду житиме в теплі та достатку. Аби звільпеппя його прискорилося, хай стратег Коментіол посприяє, аби прискорилося укладання ряду між аварами і імперією. Сли аварські вирушать ; до Константинополя днями.
Коли ромеї пішли, порадились і стали на мислі: на Таргіта не покладатися, врихтувати інше сольство і повеліти йому тримати себе на перетрактаціях з імператором та його людьми не як поганьблені із звитяжцями, а як такі, що можуть мірятися з Візантією силою. їі Найперше мають сказати імператорові, що вони, авари, схильні жити з Візантією у мирі та злагоді та бути її сторожею на дунайських обводах, одначе в тому лиш рабі, коли Візантія матиме їх за наймане військо, а не за : рабів, як мала досі; коли вона, імперія візантійська, дотримуватиметься укладеного з аварами ряду й справно илатитиме їм субсидії, а не зволікатиме чи й зовсім ухи; лятиметься, як було досі. Якщо ж мова піде про викуп стратега Каста, сольство має сказати імператорові: авари ; агодні повернути Візантії не лише стратега Каста, а усіх інших полонених — як легіонерів, так і люд ромейський із городів та селищ. Одначе імператор має знади: | усе, добуте воями в січі, добувається кров'ю і належить, отже, воям або їхнім кревним. Каган не властен забрати їхнє й передати імператорові. Те може зробити пивикуп. Зважаючи на замирення і злагоду, він буде високим: всього в півціни. Якщо ромеї опиратимуться, дових легіонерів, як і громадян імперії, можна збути дешевше.
Сли аварські повернулися з Константинополя доволі шівидко, а привезли не так уже й багато. Імператор Маврикій погоджувався укласти з аварами ряд на мир і алавду, одначе за сторожову службу на обводах обіцяв плаити не сто, а таки вісімдесят тисяч солід. За стратега Еаста теж зголосився дати стільки, скільки зажадали, а ромадяи землі своєї, як і рядових легіонерів, відмовився купити.
— Навіть за четверть ціни? — не вірив Баян.
— Навіть за четверть ціни. Купують, сказав, рабів, а они імперії забороняють будь-кому купувати чи провати громадян Візантії. Коли авари хочуть узяти за х соліди, хай звертаються до родичів полонених. р;То був грім серед ясного неба. І кагана, і його радних ійіть приголомшило те, втратили на якийсь час дар речі. Адже вони полічили вже, скільки матимуть за полонених і цілому, скільки — кожен зокрема, і все це — подумати тільки — випадає тепер із рун. А, крім того, що ш робити з волоненими? По стійбищах не розбереш їх, як рабів не використаєш — уражені язвою, а годувати двадцять тисяч за так... Хто на це піде і кому це треба?
— Що ж ви сказали імператорові?
— Сказали, що такого ряду не підпишемо. З полоненими хай собі як знав, так і чинить, а коли допоміжні двадцять тисяч солід (поверх вісімдесяти погоджених) не платитиме, миру не буде, і ряд про те з Візантією не підпишемо.
Не часто порушує каган узвичаєне, те, що перейшло до нього від дідів і прадідів роду аварського. А за цим разом таки порушив. Не всидів на столі,

читати