Завантажити

замислив, лише він знав. А щось замислив, коли похваляється. Бо похвальбу від нього рідко чули. Більше відмовчувався, та повелівав діяти, та пильнував, аби ті, що вволювали його волю і здійснювали замислене, чинили так, як замислив. Нині ж не пізнавали Баяна. І говорив більше, ніж будь-коли, і на місці не міг всидіти. Невже ганьба, що її зазнав двічі підряд, допікав так?
Турми збиралися довго, а все ж збиралися. І те вгомонило врешті-решт Баяна. Виїхав на пригірок, з якого відкривалася полишена за ночі далина, і пильно приглядався до неї. А по якімсь часі покликав до себе й вивідників.
— Скачіть туди, — показав нагаем в один кінець, — і туди, — показав у другий. — Вивідайте, хто стояв супроти нас у лісі, де є ті, що стояли, скільки їх. Пам'ятайте, маю знати достеменно.
Гнів ненадовго полишив його. Повернулися деякі з терханів — і знову возбуяв.
— Бевзі! — кричав. — Ні на кого покластися не можна. Скільки казав: шліть навсібіч вивідників, знайте, що діється довкруж!
Ті, що готували для кагана страви та дбали, аби був ситий у поході, хвалилися вірним:
— І про їжу забув Ясноликий.
— А ви нагадайте.
— Пробували. Жене від себе, слухати не хоче.
— Бо такого ще не бувало з нами, — пояснив хтось із свідків цієї розмови, — Жарти хіба, двічі підряд ромеї примушували тікати, куди очі дивляться. І кого, самого Ясноликого!
— Він не простить їм цього.
— А так, коли дійде до того, що візьме гору над ними, дорого поплатяться за цю ганьбу.
— Це все той, Коментіол. Треба було тоді ще взяти на цурку, як був із сольством.
А проте вивідники інше доповіли каганові: не Коментіол примусив його втікати вчорашнього надвечір'я — Каст, той самий, що погромив їхні турми при горі Ема й забрав полон.
— Скільки з ним когорт? Де стоять інші ромеї?
— Коментіол і Мартіп по другий бік ріки. Здається, як стояли, так і стоять.
— Мені не те доповідайте, що здається, а те, що є! — визвірився на вивідників. — Доста годувати здогадками, наївся уже!
Знову правилися ті, кому належало робити це, ближче до ромейського табору і вивідували, де ромеї, скільки ромвїв, що замишляють, користуючись тим, що авари стенулися. Аж поки не удостовірилися: Каст не повернувся до ромейського табору по другий бік ріки, усе ще перебуває тут і чи не збирається переслідувати його, кагана.
“Ось тут ми тебе й злапаємо, голубчику”, — пообіцяв Баян і не без видимого вдоволення став повелівати терханам, кому засісти по один бік і стежити за переміщенням Каста, кому — по другий, кому вдавати а себе таких, що перепудилися, зіткнувшись із ромеями, і повертаються до Маркіанополя, під захист фортечних стін.
Умисел той, здається, прискорював бажане. Гінці доповіли: ромейські вивідники йдуть назирці за тими, що відходять.
— Не заважайте їм, хай ідуть, хай вивідують та оповіщають своїх, де ми, що робимо.
А сам відходив та й відходив. Десь аж о полудні повелів турмам зупинитися й робити все, що роблять, коли лаштуються на ніч.
І знову прискакали гінці від полишених у засідці турм.
— Ромейські вивідники, — сказали, — були у Каста, і той протрубив путь.
— Хай трубить, не заважайте. Коли ж піде на нас, відріжте його від Коментіола і Мартіна, не дайте надійти помочі. Все інше без вас зробимо.
Зважуючись на те “все інше”, Баян так собі мислив” “Хай і мізерною буде моя звитяга над ромеями, однак вона має бути. Інакше турми геть зневіряться в моїй спроможності, яко привідці, як і в своїй. А зневірившись, убояться ромеїв, оступатимуться та й оступатимуться перед ними, доки не опиняться за Дунаєм”.
Повелівав, де кому стати, як поводити себе — і бентежився, ждав чергових звідів — і знов бентежився: тільки б сталося так, як замислив собі, тільки б сталося!
Усякому жданню надходить край, як і всякій бентезі. Надійшов він і Баяновій. Спонукуваний черговою знадою взяти ще одну і, може, вирішальну гору над аварами, Каст погнавсь-таки услід за Баяном і незчувся, коли опинився у розставлених на нього перевісищах. Замишляв підійти поночі і впасти на аварський табір хмарою, а обернулося так, що авари впали на нього в урочний час — коли зоря благословила світання. І звіпугіт... Збору і з супротивної йому сторони, від сувіба? Раку. Когорти встигли розвернутися й стати супорта. Та що могли вдіяти, коли він їв на ни монно і так навальне. Метали стріли метали анклави, здавалось, і не рідшали. Періи та Гперлипоки дівати. Всяк обстоював себе, і обстовав тодиж.
Авари ж напирали та й напирали звідусіль затпптпп вали та й затоплювали собою бородище. Касти було пробитися з рештками, що тритися його той потугі прийшов та швидко навсі дареми уготовано зашморг, і зашморг надійний Довелося викинути біле полотнище на сулиці і тимска лишився, коли підвели и поставили правду що такої ромеї над нами.
Каст тупив долу зір і мовчав. Бачив-бо: бородище усте ленерупами його легіонерів, а то справді не те що винив Мартш із турмами Баяна, що вчинив учіра торжествуе той, привідцю,-озвався зрештою хто торжествує останній,

читати