Завантажити

там. Ти, Мартіне, спрямуй свій легіон на сам Дунай, до города Неї. Ітимете так, аби менте зтгали йро вас, а прийшовши, явіть себе якомога гучніше. Я ж мав, авари — суспіль комонні вої. У його легіонах теж переважають вони, а проте є й лучники та щитоносці.
На ліпше чи на гірше це? — питав себе. — Коли доведеться брати городи з високими й прямовисними стінами чи давати табором у полі, і щитоносці, і лучники будуть он ад потрібні; коли ж зійдемося із турмами аварів зневацька, і ті, і другі мало вдіють. Тоді потрібні будуть лики і лише мечники”.
Звідники доповідають: турми Баянові гасають всюди, сам іде Баян поки що не вирушив із Анхіала. Як то поведеться аварський привідця, коли зійдуться саме там? Засяде за щами й боронитиме, як усі, ворота та стіни чи виведу урми в поле? Здоровий глузд стратега каже: мав би сиді за стінами. І все ж це каже глузд просвіщенного стратега. Що мислить варвар, один бог відає.
Тільки правився до Анхіала, стільки й думав про це та прийдав, як поведеться в одному випадку і як — у другому. А підійшов до нього та постукався у ворота — очам не повірив: йому відчинили їх і, відчинивши, сказали: авар немає в городі, знялися на світанні й подалися, толочачи тумани.
Ось тобі й варвар, — не йняв собі віри. — Га, таке утнуги каже маю розуміти його? Довідався, яка сила йде на тал, і почув остуду в серці чи подався на поміч тим, супроти яких пішли Каст і Мартін?”
— Куди пішли авари?
— На скіфську путь, достойний.
— І всі одразу чи одні звечора, інші вдосвіта?
— Усі одразу.
Ясно, виходить, і таки на скіфську путь.
— Послати услід за аварами вивідників, — повелів одному із стратигів. — Вивідати, де в каган із своїми турмами” І не спускати ока. Від того багато чого залежатиме. Можливо, уся наша виправа.
Від такого тлумиська комонних, яким в каганові турми, йшли з Анхіала, не важко нагледіти. В спечну годи з ними стояли хмари куряви, а широка й бита кінськимі копитами скіфська путь нагадувала знівечену ниву. Ваіке виявилось угнатися ромейським легіонам, де були и инші, за суспіль кінними. Авари віддалялись та й віддала для них. Коли ж примітили, що за ними йдуть названі засіли в глухомані обіч путі та й накинули на вивідппків аркапи, а тих, що ухилилися від них, догнали й витнули до ноги. На лихо, пройшла одної буряної ночі злива, залила водою путь і скрила аварські сліди. Послані Коментіолом нові вивідники гнали комоней скіфським трактом день, гнали другий, третій і не виявили аварів. Схоже було, що скористалися зливою і звернули з путі, а куди — піди та вивідай тепер.
Коментіол гримав на всіх, хто підвертався під руку називав бевзями, а ради та розради від того як не було та й не було. Аби не вскочити в ще більшу халепу, мусив стати табором та розіслати кінних по околіях, питати люд окольний, чи не бачили валечне тлумисько татей, чи не знають, куди подалося.
Істину люди речуть: ловить рибалка рибу, та колинебудь і риба його спіймав. Кагана з його турмами вивідиики не надибали — геть здимів десь, зате натрапили на Кастових нарочитих, а нарочиті потішили всіх і найбільше Коментіола доброю вістю: легіонери Каста вислідили при горі Ема, неподалік від города Золдапи, три аварські турми з полоном та награбованим по ромейських сельбищах добром і погромили іх дощенту. Лише поодинокі комонники зуміли вихопитися із уміло накинутого зашморгу й понесли тривожну вість про безліття, що постигло непереможних аварів, до найближчих, а то й не лише найближчих турм. Всі інші або ж лягли потяті, або зняли угору руки й самі стали полонениками при обозі.
Коментіолу яко привідці й не випадало ніби аж надто виказувати свою радість. Та хто втримає її в собі, коли пре, мовби вода з дна. “Слава звитяжцям!” — хотілося крикнути, аби всі чули та знали: звитяжець передусім він, той, що мудро розмислив і примусив аварів забігати по Фракії, уподібнюючись сполоханим вівцям у пепадійній загороді. Вдалий умисел привідці завжди багато важив, тут, у поєдинку з аварами, і поготів.
— Передайте Касту, — повелів не без погорди, — я втішений доблестю воїв його легіону. А ще скажіть: з-під Золдапи хай іде, вишукуючи та громлячи варварів, до города Неї — туди, де має бути Мартін. Я теж знімаюся цієї ж миті й простую туди. Коли поможе бог, там, при Дунаї, й зійдемось докупи.
Сказав одне, а вчинив інше. Зібрав передусім привідців когорт і возніс у їхніх очах Каста. Було то незвичне зібрання — щось схоже на маленький пир по звитязі, тож не обійшлося без веселого застілля, а за столом — без похвальби. Підносив братницю — і розтікався мислію по древу, випивав наявне в ній — і знову мислив уголос: коли всі будуть такі старанні та йтимуть визначеними ним, привідцею, слідами, каган аварський неодмінно опростоволоситься і змушений буде піти геть. Найперше, що мають вчинити, полишивши табір, — розшукати кагана Баяна і його турми. Це альфа і омега всіх подальших діянь їхніх легіонів, запорука повної звитяги, коли хочуть знати.
Казав та й казав, чому мислить так. А доки мислив та хвалився,

читати