Завантажити

зовсім інше. І колись, і нині. Допоки буде те? Про які перетрактації^ може йти річ, коли ви — клятвопорушники? Хто ходив на склавинів, коли ті вдерлися в землі імперії стотисячною раттю і пройшли з мечем та вогнем до самої Фессалоніки? Хто примусив їх кидати нахапане й забиратись восвоясі? Ми, авари. А чим одплатила нам за те імперія? Не лише обіцяних ста тисяч, вісімдесяти не платить уже котре літо. Що лишається робити нам, аварам, коли з нами поводяться, яко з останніми рабами? А одне: прийти і взяти своє силою.
— Достойний! — видно було, Елпідія не злякали, навпаки, потішили каганові резони, і він не лише сам подався наперед — руку простягнув, гейби для братання. — Коли оце і всієї незгоди, то чи варто нам ламати один об одного сулиці? Імперія в великій скруті, це правда, фіск її добряче спорожнів, та не настільки, щоб не сплатити якихось сто тисяч.
— Не сто, а триста! Ви уже трете літо водите нас за ніс.
— Хай і триста. Імперія он яка, знайде де взяти.
— Великий воїне! — вихопився зі словом і Коментіол. — Коли ти повірив мені раз, повір і вдруге: злагода можлива. Чи імператор не зрозуміє, коли прийду і скажу йому: дотримаймо обіцяного — і січі з аварами буде покладено край. А ще таке скажу: на виправу супроти них піде удвічі, а то й утричі більше, аніж на мир. Сплачуймо обіцяне — і по всьому.
— Мали б раніш мислити так.
— Мали б, та що вдієш, коли клопотів он скільки, а імператор один. Все сподівався, що якось буде. Настане мир із персами — об'являться соліди, а об'являться соліди — і з аварами розплатиться. Коли ж зайшло на січу, тепер інакше мислитиме, присяйбіг. Яко один із слів його, пропоную перервати перетрактації на той час, доки я їздитиму та умовлятиму імператора. Запевняю тебе, достойний, цією домовленістю покладемо край незлагодам. Раз і назавжди.
— Домовленість була вже. Нам не домовленість — соліди най шле передусім.
— Так розумію, так і скажу. Я навіть сольство залишу в тебе яко запоруку, що перетрактації між нами не припиняються, вони лиш перериваються на час.
Він так і вчинив: залишив Елпідія і всіх, хто був з Елпідівм, на поругу буйного в гніві кагана, а сам повернувся до Константинополя й заходився гуртувати там когорти, слати в усі кінці гінців та вивідувати, що роблять і що зробили вже стратеги. Вісті приносили не такі вже й сумні: маніпули, когорти гуртувались повсюдно й правилися на місце майбутніх боролищ — до Філіпополя та Адріанополя, а десь через дві седмиці через Константинополь пройшли й когорти, прислані стратегами з персидських боролищ.
— З нами і бог і імператор! — доповіли Коментіолу, — Мартін і Каст зібрали вже під свою руку три повноцінних легіони.
— Мало. В аварів удвічі більше.
— Іоанн та Дроктон обіцяють поповнити їх у недалекім часі.
— Все одно мало. Чи відаєте, яке то поповнення? Усе нестепні до ратного діла новобранці.
— Не тільки. Багато й літніх, тих, що бували та й бували в січах. А вони не гірші, стратегу, за тих, що прийшли з персидських боролищ.
— Усе це лиш утішні слова, достойні. У фортецях ij3 цією силою, ясна річ, усидимо. А що буде, коли каган обмине фортеці та піде на Константинополь? Кого тоді поставимо на путі його?
Тридцять тисяч... Чи це та сила, а якою можна виходити супроти аварів? А що вдієш? Солід таких, як хоче каган, у фіску справді немає. Та й сумнівається сенат, що він зупиниться вже. Такий, як Баян, і соліди візьме, і походом ітиме. А що тоді? На які статки зберуть потрібні легіони? Лишається остання спроба — поставити каганові умову: триста тисяч солід будуть сплачені йому, одначе тоді лиш, як він відведе свої турми за Дунай і зголоситься підписати ряд про ненапад.
“Хто ж піде з цим до кагана? Регула, як і честь та совість, вимагають, аби йшов я. Та на кого покладу виправу, коли не повернуся з аварського табору?.. А-а, що буде, те й буде, піду освідчусь імператорові, лк він скаже, так і вдію”.
Маврикій не став замислюватись. Одразу і недвозначно повелів: вдруге ризикувати не варт. Досить буде гінця, аби доправив речницю і рішенець імператора Елпідію. А вже Елпідій хай піде і завершить перетрактації.
— Коли я не об'явлюсь, каган може догадатися що його шиють у дурні, і не пристати на те, що пропонуємо.
— Він і так не пристане. Досить того, що Елпідія кидаємо в пащу цьому удавові, тобі немає потреби лізти в неї.
— Тоді утримаймось слати гінця з твоєю речницею зараз. Зачекаймо ще кілька седмиць, доки я зберу докупи всю нашу силу та упевнюсь, яка вона є.
Елпідій довго вагався, як йому вийти перед кагана й сказати те, що велено. А чогось путящого так і не намислив. Єдине, на чому міг спинитися та уповати більшменш, — робитиме вигляд, ніби приніс втішні вісті. Адже імператор, як би вже там не було, а зголошується сплати ти аварам борг.
Потерпав все-таки, проходячи в намет. І не дарма. Тільки-но заїкнувся, що сплачено буде пізніше, кагана ніби з катапульти кинуло.
— Отак? — вихопився з дарованого ними ж, ромеями, крісла й став перед слом, гейби гора перед

читати