Завантажити

покличемо й випробувані у січах з персами когорти. Не кажу: всі, маю на оці ту частину їх, без якої там, на бородищах із персами, можуть поки що обійтися. Такі когорти не лише посилять скликані та набрані серед провінційного люду легіони, стануть взірцем для них, коли дійде до січі з аварами.
Маврикій слухав його насторожено, та, вислухавши, одразу ж перемінився в лиці.
— А що, — обізвався збадьорено, — це мисль. Якусь частину когорт ми зможемо відкликати. Стратеги теж збадьорилися і заговорили навперебій.
— В такому разі, — сказали, — не тратитимемо часу. В одному хочемо бути певні: у нас будуть підстави посилатися на відповідний едикт василевса, коли дійде до фор" мування легіонів і до фіска?
— Едикт сьогодні ж буде надіслано тим, кого це стосується.
— З нами бог і імператор! — виголосив хтось із стратегів те, що завжди виголошується на завершення розмови з василевсом. Час було йти, та тієї миті нагадав про себе Коментіол.
— Один мент, стратеги. Я не все сказав, що мусив сказати василевсові. Доки одні стратеги гуртуватимуть легіони, інші виходитимуть із згуртованими вже назустріч аварам, дозволь мені, імператоре, піти із сольством нашим до Баяна і приглянутись до нього.
— Тобі, привідці всієї виправи?
— А чом би й ні? Доки сольство не повернеться звідтам, січі з варварами все одно не почнемо. Знайомство ж станеться і не буде, гадаю, зайвим. Кагана промацаю зблизька і турми його теж.
Одні дивились на Коментіола і дивувалися, інші встигли перебороти подив і загомоніли збуджено: такого не бувало досі, та чом би не бути? Побачення з привідцею аварів багато важитиме.
Здається, усвідомлював те й імператор.
— Хай буде так. Подбай лишень, стратегу, аби тут достойно замінив тебе хтось і робив усе, що належить робити.
То тільки повелівати легко: сьогодні ж сольству вирушити назустріч аварам. Доки зібрались та вирушили, минуло кілька днів. Коментіол не марнував їх. Все, що можна було покликати на прю з аварами в Константинополі, на околіях, покликав і звів у два легіони, поставив на чолі одного з них Каста, на чолі другого — Мартіна і повелів вирушити до місця майбутньої січі з аварами — у Філіпополь та Адріанополь. Всіх інших стратегів спровадив .у провінції, наказавши їм сформувати там на обіцяні соліди нові когорти і негайно ж, без будь-яких зволікань, надсилати їх під оруду Каста та Мартіна.
— Вам же, — звернувся до стратегів, котрі йшли до Філіпополя та Адріанополя, — повеліваю: доки я буду в ава.рів та перетрактовуватиму з аварами, зробіть з городів цих неприступні фортеці і стійте там стіною. З когорт, що надходитимуть, формуйте нові легіони і дбайте про їхню ратну спроможність. Кожен день, кожен час використовуйте на це. Я ж постараюся затримати аварів у Анхіалі чи десь-інде, доки ви не зберетеся з силою, і хай допоможе нам бог у наших заходах.
Коментіол обернувся на схід сонця і осінив себе хресним знаменням. Він знав, на що зважується, і тому не без умислу уповав на бога. Воістину правду кажуть бувалі в бувальцях люди: лише той, кому немає чого втрачати, може вважатись на таке. Аби бодай на щось спиратися в своїх сподіванках і мати все-таки під ногами твердь, послав до стратегів, що стоять супроти персів, найдовіренішого з людей своїх, вручивши, йому, крім едикту імператора, ще й власне послання, і в тому посланні разписав становище на сіверських обводах як таке, що межує з катастрофічним.
“Проти нас піднялися авари й слов'яни, — писав, не розтлумачуючи, які слов'яни, і тим зумисне згущав фарби. — На підступах до Константинополя стоїть стотисячне аварське військо, а на Дунаї громадять силу склавини. Вся надія на вас, достойні, і на ваші змужнілі в січах когорти. Шліть негайно, і шліть усе, що можете прислати. На те уповаю, того лише й жду. Запізнення на час може бути непоправним, а на день — катастрофічним. Імператор усвідомлює це і тому зголошується: настав час замирення з персами', шукає лиш пристойних для імперії резонів на таке замирення”.
Стратег Комеитіол знав: де-де, а на бородищах із персами давно ждуть замирення, тож не можуть не потішитися, довідавшись про нього, а потішені завжди щедріші. Може, й не набагато, все ж більше пришлють когорт, аніж усі того сподіваються.
Так мислив, будучи в Константинополі, на це покладався й тоді, як вирушав із Константинополя. На путях, що вели до аварів, мусив думати вже про інше: як затримати їх на далеких підступах, що вчинити, аби повірили і раз, і вдруге, і втретє?
Перше, що примітив, доправившись до Анхіала, де таборився вже каган і вірні йому турми: авари не скористалися віллами повержених ромеїв, розбили намети перед собором святого Антонія й живуть у наметах.
Побачення з каганом того дня не відбулося — десь він був, чимось іншим клопотався.
— Тим ліпше, — сказав на те Елпідій і попрохав дозволу в тих, що стояли ближче до кагана, розбити десь неподалік намети та перепочити з путі.
Бачили, по-іншому засвітили очима каганові радники, далебі, сподобалося, що сли візантійські не йдуть у

читати