Завантажити

тоді, коли рушимо, хай побачать, яких солід і якої крові це їм коштуватиме. Це я вам кажу, ваш каган! Ставайте плече в плече, примножуйте мужність свою на достойну справжніх воїв буєсть — і на ромеїв. Кара і смерть відступникам! Кара і смерть!!
Турми не стали вимагати в кагана кілька діб на приготування — вони у нього завжди готові. Меч і сагайдак при боці, сулиця і лук цри сідлі, їжа для комоней у полі, а для себе — у чужій оселі. Тож одразу й рушили в похід. Йшли повз привідцю й заприсягалися: вони не осоромлять свого імені — славного імені аварів, повелить — Константинополь візьмуть на меч і сулицю. А каган знай промовляв та й промовляв до них: “Хай не забувають ромеї, пині не ті часи, що колись. Тепер авари не є билиною в полі. Мають свою землю за Дунаєм, мають сусідів-соузників. Я не просто ото похвалявся залучити до походу склавинів, так сказав, так і буде, а визрів потреба залучити франків — залучу і франків. Чули, хоробрі авари? Яка не б Візантія, а й вона впаде, коли те станеться”!
Для захисту стійбищ і люду аварського в паннонських та гепідських стійбищах Баян залишив кепдер-хакаиа і десять турм. Всіх інших повів на ромеїв. В путі уже взяв під свою руку тридцять тисяч і спрямував їх спершу до переправи в Сірмії, а там ромейським берегом — на Сінгидун. Апсихові ж передав ще тридцять тисяч і повелів пройти паннонським берегом Дунаю до Августи й Вімінакії, вибрати неподалік від цих фортець переправу і впасти на них неждано й негадано. Паннонські слов'яни мали зібратися тим часом і пристати до походу вже за Дунаєм.
Земля стогнала під копитами тисяч і тисяч, що простували на Сінгидун, чи епарх того найкрупнішого города й фортеці ромейської на Дунаї мав насторожені вуха й почув стогін землі завчасу, — авари ще й до Сінгидуна не дійшли, як загледіли попереду невеликий ромейський роз'їзд на .чолі з центуріоном і білим полотнищем на укороченому древку.
Каган стримав огира, приглянувся пильніше.
“Знають уже, куди правлюсь і чому правлюсь. Воно й не дивно: он як давно б'ємо копитами землю за Дунаєм. Ну, ну, що то скажуть епархові речники?”
Коли зблизився з ними, виміряв усіх пильним оком і вже потім запитав:
— Хто будете і чого хочете?
— Люди епарха в Сінгидуні Сіфа, достойний. Прибули, послані ним, запитати, пощо каган переправився на ромейський берег, куди веде турми свої?
— На Сінгидун.
Сіфів нарочитий силився бути спокійним і врівноваженим, та голос виказав його.
— З яким наміром?
— Заволодіти ним і сісти в ньому яко волостелин. Центуріону явно не вірилося, правду каже чи жартує з ним привідця аварів.
— Наскільки нам відомо, — заговорив, долаючи сум'яття і бентегу, — каган в сердечній дружбі з Візантією, ба перебуває на службі в неї. Чому ж порушує такий жаданий для обох сторін супокій? Як розуміти це і чи можна вірити?
— Вір, центуріоне. Сіфу ж скажи, хай явить розважність і передасть нам фортецю без опору. Веду на неї тридцять турм. Коли посміє заперти переді мною ворота, а тим паче розлютить мене марними втратами, велю прив'язати за ноги і розметати комонями по полю. Всіх інших, що вийдуть супроти мене з мечем, чекав не ліпше.
Сінгидун не розчинив перед аварами воріт, а проте й тримався недовго. Не того, то другого дня був взятий на меч і сулицю. Вдоволений тим, каган віддав город на три доби воям. І пив з усіма, і п'яних оргій та дів ромейських не цурався, як усі, хіба що по криївках сінгидунських не шастав, як інші, добром ромейським не сушив собі голову, знаючи, за нього подбають інші. А коли проспався після хмелю та згадав про Сіфа, воїв його, не до помсти було. Прискакали гінці від Апсиха й сказали: привідця їхній велів повідомити, що фортеці Августа і Вімінакія, городи й сельбища, що тяжіють до них, віднині аварські.
— Хакан-бег питав тебе, повелителю, чи дозволяєш іти далі, на городи й сельбища Дакії?
— Не лише дозволяю — повеліваю: хай пройде з вогнем і мечем по всій Дакії, Нижній Мізії, Скіфії. А ще скажіть, я йтиму поруч — землями Верхньої Мізії, Македонії, Фракії. Зійдемося десь на берегах моря Евксинеького, і коли Небо посприяє нам, а полон виявиться не занадто переобтяжливим, підемо й на Довгі стіни.
На радощах не став карати Сіфа і його воїв обіцяною карою. Ба явив навіть епархові милість свою: покликав і Спитав, чи з ним достойно поводилися звитяжці?
— Лишаєшся тут-таки, в Сінгидуні, — повелів перегодом, — в своїй оселі і з своєю родиною. А на знак вдячності за мою добрість пособиш нашому привідці в фортеці освоїтися з мурами і всіма іншими оборонними спорудами. Про твоє повернення до Константинополя побесідуємо опісля, як завершиться наша розмова з імператором на велелюдних бородищах.
XXVIII
В Константинополь прибували та й прибували гінці. Спершу тільки з Верхньої Мізії, Дакії, згодом — із Нижньої Мізїї та Фракії. І всі волали про поміч: йде незчисленна сила, казали, й творить противні здоровому глузду діла; йдуть варвари, для яких немає нічого святого: грабують і насилують люд, беруть їхню живність, товар,

читати