Завантажити

усе, що можна було взяти, а тих, котрі чинили опір, карали на горло. Імперія жадає знати, І; чим це пояснити. Окрім того, звідомляємо твою милість, Дї що збитки, нанесені воями каганату імперії і її людові перевишують трирічну плату аварам за службу і становлять триста тисяч золотих солід. Це змушує нас утриматися від сплати субсидій твоїм турмам в найближчі три роки і просити тебе прислати до Контантинополя слів своїх, аби залагодити цю неприємність і визначитись, як житимемо далі.
Імператор Візантії Тиверій”.
Баян слухав імператорове послання і що далі, то помітніше хмурився. Ті з ромейських слів, що стояли поруч і стежили за ним, потерпали вже: чи цей лютий привідця не вчинить зараз те, що вчинив свого часу із слом антів Мезаміром? Одначе того не сталося.
— Це все? — запитав перегодом.
— Усе, достойний.
— Можете йти. Скажете імператорові, я взяв його послання на карб. Відповідь свою надішлю дещо пізніше. Маю удостовіритися, наскільки то правда є, про що він пише.
Сли не стали ждати гіршого, вклонилися і вийшли. А Баян не кликав до себе ні Дандала, котрий був привідцею турм після Ателя, ні когось із слів, які обов'язково присутні при хакан-бегові чи іншому привідці, що йде в чужі землі. Далебі, й без них знав, чого натворили у Фракії та на путях відступу. Знав і дошукувався тепер, кого і як покарати за сваволю. Повелівав-бо ж ромеїв не чіпати.
— Дандал, як і сли, що були при ньому, сон втратили, — шепталися ті, що стояли близько до хакап-бега і до сольства. — Геть звелися, чекаючи кари.
— А кари не минути. Чули, що писав імператор? Відмовляється платити нам за те, що ходили на склавинів в один і другий кінець, правдиво кажучи, врятували Візантію від погрому, як і від можливості втратити землі, що лежать між Дунаєм і Теплим морем. А все через те, що вчинили турми, відходячи з Фракії.
Хмари збирались та й збиралися, ось-ось, здавалося, гряне грім. Він і грянув, та не там, де сподівалися: за Дунаєм, у ромейській землі сумно задзвонили в дзвони, а невдовзі й до аварів дійшла вість: помер імператор Тиверій.
— О Ясноликий! — вбігли до памсту і впали до ніг сли. — По всій Візантії сумно дзвонять у дзвони — помер імператор Тиверій.
І звівся на ноги Баян, да так рішуче, що в тих, котрі хилилися перед ним, кров похолонула в жилах.
— Це напевно?
— Певніше не може бути. Були в церквах, своїми вухами чули.
— Ось вона, рятівна мить, — зітхнув важко і знову . сів. — Довідайтесь, кого посадять в Августіоні на місце Тиверія. Як тільки довідаєтесь, одразу скажете мені.
Ні, його, кагана Баяна, доля не обійшла-таки. Ось уже третього імператора пережив. Переживе й четвертого. А так, бо почував в собі он яку силу, бо палає жаданням мсти. Таким великим і таким обнадієно певним, присяйбіг, на всіх його стане.
Вперше за багато седмиць побачили його не в наметі — зажадав виїхати за стійбище, на великоханські лови. А такі лови тривають не день і не два, і розважається на них та блаженствує, розважаючись, не лише каган. Виїздять жони, наложниці як Ясноликого, так і тих, що стоять най- , ближче до нього, терханів. Як і самі терхани, мужі ліпші та думаючі.
Ганяли по долах тарпанів — і потішалися вправністю свого привідці накидати аркан, валити жертву з ніг і сплутувати ноги, пускали в диків сулиці чи в серн стріли — і знову потішались та галасували на все роздолля, смажили поночі дичину, пили вино чи кумис — і знов галасу- . вали, возносячи свого привідцю та воздаючи дань йому . яко найхоробрішому з усіх хоробрих. Чулись у тому хорі похвали голоси мужів, чулися і голоси жон, тих, що завжди, стоять до кагана близько, і тих, що лише тут, на великоханських ловах. Одного з нещодавно наближених не примітили за трапезою біля Ясноликого — сина Дандала, і там-таки, на ловах, довідалися: не він посідає по Ателеві місце першого сановника у каганаті — хакан-бега, посідає каганів улюбленець Апсих.
“Ось вона, відповідь на імператорове послання”, — подумав багато хто, та мусив розчаруватися невдовзі. Як повирнулися із ловів та одіспалися по них, каган покликав до себе слів і сказав слам:
— Де той із вас, що замість сулиці писало надійно тримає в руці?
Зараз буде, достойний.
Скажіть йому, хай бере з собою усе необхідне для письма.
І коли той, що надійно тримає писало, прибув, повелів усім іншим:
— Залиште мене з ним.
Пождав, доки вляглася тиша, і вже потім звелів писцю класти на папірус усе, що казатиме.
“Милостивий царю, імператоре непереможної Візантії! — Баян робив вигляд, що не відає про смерть Тивері”, й звертався до нього, мовби до сущого. — Отримали ми woe гнівне послання до нас і були прикро вражені ним, . а ще більше засмучені. Твоїй милості, далебі, відомо, що Завари, свято дотримуючись укладеного з імперією ряду, ^одразу ж і всім людом своїм озвалися на клич, що надійшов з імперії, і грудьми стали на захист її інтересів. Тридцять тисяч воїв аварських, послухавшись твоєї муд,рої ради, пішли в землі склавинів, піддали їх вогню і криїр, да так люто і

читати