Завантажити

повсюдно, що тоті склавини змушені були .слати гінця за гінцем і кликати в поміч собі сородичів ісвоїх, котрі насмілилися воювати городи і сельбища візантійські. Окрім того, ідучи назустріч побажанню імперії, каганат послав тридцять тисяч воїв супроти склавинів, Іцо стояли під стінами Фессалоніки, й погрожували тому славному городу імперії взяттям на меч і сулицю або поввою розрухою. Не хтось інший, авари змусили їх піти Ьвідтам, викликали на себе лють того проклятого богами ' лемені й поклали в січах із ним двадцять тисяч своїх оїв; Такі жертви нам не доводилося ще приносити навіть ім'я власних інтересів. Ці ж були принесені на жертовник імперії і в ім'я супокою та процвітання її люду. Чи ївоя милість може сказати після цього, що городи імперії, гир і супокій у ній обстояв хтось інший, окрім аварів? Далебі, ні. І замість дяки та достойної винагороди за ревру службу маємо ось гнів і неласку, більше того, небажанВя сплатити нам кров'ю добуті соліди.
Звідомляємо твою милість, що вісті ці зворохобили й Вез того зворохоблений втратами люд наш, і ми не відаємо, як буде далі між нами, житимемо ми, як жили досі, в мирі |а дружбі, чи станемо один супроти другого, яко непримиренні супостати й стинатимемося, доки не погасимо гнів Свій кров'ю. Невдячність імперії пе раз уже була очевидиа. Нині вона виповнила чашу терпіння до краю. І все ж стримую гнів свій до якогось часу, ба ладен обмінятися ольствами, одначе не пізніше, як знатиму:
1. Що Візантія негайно сплатить аварам належні за службу їхню вісімдесят тисяч солід.
2. Що вона платитиме надалі не вісімдесят, а сто тисяч солід щоліта, як турми аварські давно того домагаються.
3. Що імперія поверне мені нарешті супостата мого — короля гепідів Кунимунда і ще одного татя — Воколавра, котрий, будучи моїм підданим і порохом ніг моїх, дозволив собі недостойне поводження з наложницею моєю і нині ховається під захистом твоєї милості — в землі Візантійській.
Каган аварів, гепідів і подуиайських слов'ян Баян”.
Відповідь на це його послання надійшла не скоро, зате була більше ніж втішна.
“Великий воїне! — писав новий візантійський імператор Маврикій. — Звідомляємо тебе і турми твої, а купно й люд аварський, що імперія паша перебуває нині у великій осмуті: помер імператор Тиверій. Ця сумна подія, сподіваємось, посіє в серці твоїм співчуття до покійного і змінить гнів на милість. Ми ж, ставши з ласки божої і з поміччю божою на місце попередника нашого і взявши в цей тривожний час тягар імператорських повинностей в землях ромейських, фракійських, іллірійських, італійських, єгипетських, вандальських, сірійських, вірменських і багатьох інших, вважаємо гнів твій справедливим. Імперія визнає заслуги турм аварських у порятуванні земель її від варварів і тих спустошень, що несли з собою варвари, отож зобов'язується сплатити аварам усі свої борги. Більше того, коли авари беруть на себе повинність і надалі сумлінно й надійно стояти на обороні її полуночних обводів, від цього літа платитиме їм не вісімдесят — сто тисяч римських солід щоліта. Аби ця повинність як одної, так і другої сторони набрала узаконеної чинності, гадаємо, слід обмінятися сольствами й підписати відповідний ряд.
Що ж до короля Кунимунда, то імперія запевняє тебе, привідцю аварів, він перебуває в наших надійних руках — на острові Родосі і не становить для тебе силу, якої слід боятися. Повернути ж тобі його не можемо, оскільки присягли свого часу на хресті взяти його короновану” а отже, освячену богом особу під свій надійний захист.
Згаданого твоєю милістю татя Воколавра розшукуємо. Коли розшукаємо, тут-таки надішлемо тобі для справедливого суду.
Імператор Візантії Маврикій”.
Баян лишився вдоволений і тим, що немає вже Тиверія, котрий насмілився погрожувати йому несплатою субсидій, і що новий імператор он як круто повернув у ставленні імперії до аварів, а вдоволення зробило його незвично милостивим і щедрим: покректав, вислухавши, і повелів вилаштувати турми — хоче зачитати те, що пише імператор, перед воями.
Усіх не кликали — то було б аж надто вже, покликали лиш старших із родів та тих, що оберігали старших від можливої напасті як у путі, так і в стійбищі. А все ж зібралося он скільки, не лише докликатись, зором не всіх може окинути.
— Авари! — почав зично, як тільки міг. — Сини степів привільних! Справедливість восторжествувала: новий ромейський імператор уклінно кланяється нам за содіяне в січі з склавииами і обіцяє сплачувати надалі не вісімдесят — сто тисяч римських солід щоліта.
Він не втримався-таки, повелів писцю вийти наперед і зачитати імператорове послання. Мав намір запитати по тому, чи зголошуються служити ромеям на таких умовах, та йому не дали висловитись. Радість потішених турм сколихнула небо над полем при стійбищі, околії, що прилягали до стійбища, й покрила собою всі, які зродились і не народилися ще згуки.
— Слава мудрому Баяну! — чулось крізь ту все заглушаючу здравицю.
— Слава неперевершеному привідці в родах аварськихі
— Живи віки, великий

читати