Завантажити

розмислюючи, кагана розшукав інший привідця ромейського легіону — наймолодший серед стратегів Мартін.
Йому менше, ніж Касту, таланило в путі. Коли й траплялися авари, то не більше сотні. А то невелика втіха. Одне, безпечні з безпечних були, а друге, переобтяжені нахапаним. Брали їх, мовби курей на сідалі. Тож і до фортеці Нея прибув без гучної слави. Уже як засів у Неї та став ходити по околіях, траплялась і крупніша рибка. А одного надвечір'я прискакали на замилених огирах вивідники — ті, що були на дальніх від Неї околіях, і забили тривогу: по путі, що веде з полуденного сходу до фортеці Нея, правиться сам Баян із чотирма турмами. Стривожилось серце, стривожилася й мисль. Чи то ж жарти: самого кагана шле доля. Як же йому бути? Принишкнути в фортеці, дати аварам можливість підійти, а тоді вже стятися з ними чи вийти й стати на путі кагановій табором? Фортеця така собі, надія на її стіни невелика. Лишається інше: вийти і стати табором, а фортецю тримати позаду як твердь, якою, на випадок чого, можна буде. заслонити себе.
Так намислив стратег, так збирався й учинити. А вийшов та отаборився — і мусив одкинути й цей, здавалося, твердий уже намір: над'їхали гінці — ті, що послав їх стежити за пересуванням аварів, і сказали: каган стає табором на нічліг.
— Справжнім табором чи всього лиш на нічліг?
— Ніяких приготувань не спостерігається, схоже, що тільки на нічліг.
Мати божа! Що коли оце і є він, третій і найрезонніший вибір: скористатися темінню ночі, мирним сном суиостата свого і вдарити на нього зненацька, одразу й звідусіль?
Мартін — наймолодший серед стратегів, а молодості притаманне це: горіти в полум'ї жадань своїх, тим паче, коли ті жадання — слава, і не знати стриму. Не повірив гінцям, сам подався на вивідини і таки зважився: підійшов уночі до аварського табору і впав на нього тоді, коли каганові і його турмам особливо солодко спалося.
Дерзновенність та виправдала себе. Авари не сподівалися нападу, та ще такого навального, і не стали боронитися. Хто міг, той вихопився на неосідланого огира, хто ні, той втікав куди бачив, аби далі від табору, що став боролищем, і далі від боролища, що не обіцяло звитяги.
Вірні не покинули кагана. Стали на захист свого привідці стіною і таки вихопили його з тої круговерті, що завертіла всіма на галявині, а оскільки не відали, хто вчинив напад, скільки тих, що напали поночі, засіли з Баяном на одному з порослих гущавиною островів на придунайських озерах та й нишкли там, дожидаючись дня, а з ним і добрих перемін.
Знав би стратег Мартін, де переховується Баян, не ганявся б за тими, що втікали навсібіч, діждався б дня та й узяв би найбільш ворохобного з усіх ворохобних варвара без крику та гвалту, а взяв би привідцю аварських турм, далебі, поклав би край усій їхній ворохобні, а може, й аварам яко племені. По молодості чи з якихось інших причин не догадався стратег Мартін порискати на придунайських островах, а каган скористався тим, пересидів ганьбу свою та й об'явився невдовзі там, де не було ромеїв. Гнів мав на них нелюдський, тож і клич не забарився кинути: “Авари, до мене!”
Збирались докупи дві сили, не сьогодні, то завтра мала статися січа, якої і ромеї, і авари досі уникали, хоча й певні були: рано чи пізно уникнути не зможуть. У місяці зареві легіон Каста об'єднався з тими, що були з привідцею, а другого дня усіх їх відшукав гінець від Мартіна й оповістив: ромеї вдруге стали звитяжцями у поєдинку з аварами, за цим разом гору взято над самим каганом.
Довго й громоподібно котилися долами радісні згуки, возносились догори мечі та сулиці і сяяли потішені новиною лиця. Та чи не найбільше тішився сам привідця ромейських легіонів — стратег Коментіол.
— Легіонери! — звівся в стременах і закликав до тиші. — Ми недалеко від сподіваного. Коли вже сам каган лишився турм, з рештою упораємося. Роту даю: через седмицю-другу покладемо край нашій виправі супроти аварів.
Ждав і не міг діждатися зустрічі з самим Мартіном — хотілось знати не лише наслідки, а й подробиці погрому. Це ж не жарти. Дві такі звитяги і обидві без особливого ypoнy. Так, три торі Ема, посічено та полонено три турми і при городі Нея чотири. І які турми! Найнадійніші, ті, що їх Баян іменує вірними.
Побачення з Мартіном дещо притлумило, правда, його радість. Мартін геть усе ствердив, що повідав гінець, та мусив зізнатися, що розглянувся пізніш і побачив: полягло аварів значно менше, аніж розбіглося, і що найбільше гнітить його, стратега Мартіна, то це те, що серед потятих на галявині й поза галявиною не знайшли кагана.
— А ти певен, що то були каганові турми?
— Полонені засвідчили те. Та й наші вивідники бачили його, як ставав табором.
— Хм. Шкода, коли так. Ну, та не печалься. Чи з тебе не доста й того, що примусив утікати найхоробрішого серед хоробрих і пошив у дурні наймудрішого серед мудрих.
— Не доста, привідцю. Поранений вепр лютіший за неушкодженого.
Коментіол мусив погодитись, надто пізніше, коли народжена звитягою радість вляглася, а вісті про

читати