Завантажити

навчання запорожці не матимуть. Він розпорошить та виснажить свої сили. А ми тим часом підкинемо Болбочану ще кілька завдань. Йому стане не до Києва.


* * *

Огидний свист гальм вдарив по вухах. Артем вхопився за металеву ручку, тіло рвонуло уперед, від напруги стислися зуби. Його відкинуло до стіни. Тільки тепер він усвідомив, наскільки йому пощастило. Грюкнутися з верхньої полиці залізничного вагону – задоволення украй сумнівне. Врятувала його гарна реакція розвідника.
– Госпаді, да што жє ето дєлаєцца! – скрикнула сива пані, в мережаній шалі.
– Нєт, ну ето рєшитєльна нікуда ні гадіцца! – підтримав її бородатий пан у пенсне, дещо схожий на Чехова.
Артем не слухав їхніх ремствувань – він прикипів очима до вікна. Аж надто гарно знав досвідчений старшина від чого посеред голого степу несподівано гальмують потяги. І передчуття його не обдурили. Зграя чоловіків селянської зовнішності з гуком та вереском линула до вагонів – явно не з метою побажати пасажирам щасливої дороги.
Битися йому не хотілося. Після розмови з командувачем настрій у нього був – ні в тин ні в ворота. Завдання дали таке, що простіше було б стрибнути в ополонку, сплавати під кригою до берега та повернутися назад здоровим і неушкодженим. Настрій до всього псували сусіди по купе. Троє російськомовних інтелігентів навіть не приховували скептичного ставлення до держави Україна, якій служив молодий старшина. Ризикувати через їхню безпеку?!
Але вибору він не мав – дядьки в кожухах уже лізли у вагони. За дверима лунали голоси.
– Ану вилазь буржуяко! Де-но твій чемодан? Показуй що маєш!
– Е, пані, шуба нині і біднякові згодиться.
– Убєрі рукі, хам! Што ви сєбє пазваляєте?!
– Як ви смієте! – Репетував українською якийсь приємний дівочий голос. – Ви дискредитуєте незалежну українську державу і політику Національного Союзу! Хто ваш командир?!
– Пельку заткни, панночко! З буржуями їдеш, то до гріха не доводь!
Артем стрибнув на підлогу та сунув ноги в чоботи. Потім – вивільнив з кобури револьвер, витяг з речового мішка чорний німецький парабелум, підкріпив арсенал гострим кавказьким кинджалом, та розклав зброю на свій полиці так, аби все було під рукою. Озирнувся до сусідів. Виразно приклав пальця до губів. Після цього – знову вліз на полицю та вкрився шинелею.
Пані зашепотіла молитву.
А в купе вже ломилося з гвинтівкою чорняве здоровило в селянському кожусі та баранячій шапці.
– Ну що, гражданє буржуї?! Царство панів та гнобителів доживає останні дні! Давай, не соромся ділитися награбованим добром з трудовим наро-о-о-о!..
Вузький кавказький кинджал охопив вайлу шию і змусив його притиснутися до Артемової полиці.
– Роззявиш рота – мов свиню приріжу, – спокійно та безтурботно пообіцяв старшина-розвідник.
До купе завалився іншій грабіжник в овечій бекеші та солдатському кашкеті без кокарди.
– Валько, ну що ти там копа…?!
Блідий, мов стіна хати, вахлак та сяючий кинджал біля його горла вмить усе розтлумачили. У лоб уперлася цівка револьвера.
– Наган не дає осічки. Я зрозуміло пояснив? – поцікавився Артем.
Позицію старшина обрав ідеальну: обидва грабіжники опинилися під його цілковитим контролем і вмерти могли будь-якої миті. Сусіди по купе сиділи на своїх місцях тихіше за мишей. Розгублено кліпаючи очима, другий грабіжник поклав на полицю свій карабін та розстібнув пояс із гранатами.
– І його зброю не забудь, гнида червона, – наказав Артем.
– Та що ви, паничку! – пискляво заголосив худорлявий. – Ми ніякі не червоні! Ми вояки повстанського загону Директорії.
– Оно як? – зауважив Артем.
З’ясувалося, що потяг грабували його ж союзнички. Бійка відкладалася на невизначений термін – це вже друге везіння, і ним варто було скористатися.
– На вихід, – наказав старшина.
Грабіжники вивалися в коридор. Артем хутко сунув кинджал за халяву чобота, а наган у кишеню галіфе. У коридор він вийшов з парабелумом у руці та карабіном на плечі. Розчинилося вікно – Артем двічі натиснув спуск пістолета.
Дикий жіночий вереск вдарив по вухах. Пересилюючи його, Артем гаркнув на всю міць горлянки.
– Геть з вагону, байстрюччя грабіжницьке! Геть, поки я шкіру з ваших срак собі на ремені не нарізав!
Вахлака та худорлявого Артем копняками погнав поперед себе, мов живий щит. Кремезний дядько з револьвером у руці вискочив коридор, але стріляти не наважився.
– Ти хто такий? Звідки узявся?! Хлопче, ти не!..
– Геть з вагону! – Артем різко пересмикнув затвор карабіна. – Іще слово – в пузі дірка!
– А ти чого ховаєшся?! – заверещав жіночий голос за стінкою, прямо біля нього. – Тобі кажуть – виходь звідси! Геть!!!
Оце вже було надто небезпечно.
– Панночко, мерщій на підлогу! – гукнув Артем.
Він відскочив до вікна і спрямував карабін у бік, де мав стояти ворог. Невідома паночка сама не розуміла на яке лихо вона наразилася. Але стріляти не довелося. Розбійник вилетів у коридор сам.
– Я що?! Я нічого! Пане-офіцере, не стріляй!
З вагону грабіжники

читати