Завантажити

Коновальця, і селюків Зеленого, і соціалістичних базікал.
– Симон Петлюра? – здогадався полковник Сільванський.
– Він самий, – кивнув пан Микола. – Петлюра – це людина дії. Він колишній працівник союзу земств. Він один з лідерів кооперативних спілок. Петлюра знається на організації і саме він, фактично, зараз керує технічною стороною повстання. Маю вас попередити панове. Те що ви мені пропонуєте – називається заколотом. І заколот цей спрямований не проти зграї соціалістичних балакунів, він спрямований проти цілком конкретної особи, хай навіть такої що зараз перебуває у тіні. Це, панове – заколот проти Петлюри. А Петлюру може переконати тільки сила. Тому до укладання угоди і до входження ваших полків до Києва за межами цієї кімнати ніхто і гадки мати не мусить про нашу розмову. І до речі! А як я встановлю зв'язок зі своїми однопартійцями, аби про це не дізналися ані Директорія, ані гетьманська Державна варта?
– За це не переймайтеся, – відповів полковник Болбочан. – Зв'язок встановить наш старшина. Той якого ми пошлемо до Києва.
Міхновський лукаво посміхнувся.
– Ця людина має потрапити в оточений Київ. Має зустрітися з чиновниками гетьмана. Має уникнути стеження Освідомчого відділу Держварти*. Має зустрітися з керівництвом нашої партії. А це зробити треба непомітно, бо інакше у гетьманському штабі вирішать, що ми замість угоди готуємо, наприклад, повстання в середині міста. Ваша людина мусить за всяку ціну не потрапити до буцегарні. І ще, ця людина має бути обізнана на ситуації, але не заглиблена у ваші військові плани, аби раптом її не розколола Держварта. І ви маєте таку людину?
– Так, маю.
_______________
Білгород та частина Білгородської й Курської (Стародубщина) областей входили до складу Української Держави. Нині це територія Російської Федерації.
Освідомчий відділ Держварти, або «свідомка» чи «освідомка» – оперативний підрозділ Державної варти, що займався безпосередньо розшуком членів ворожих політичних партій та контррозвідкою.


* * *

Сніг. Білий сніг до самого краю. Засипане снігом поле тяглося на багато верст і немов би зливалося з небом. Земля куняла під кудлатою білою шубою. Земля спала до весни і навіть не здогадувалася які важливі події відбувалися через неї. Це була ЙОГО земля.
За спиною чекала двоколка з молодим візником. Від гаю чулося різке:
– До стопи кріс! На плече кріс! В діл кріс! До стопи кріс…
На галявині між деревами відбувалися навчання Січових стрільців – ідеального війська. Полк Січових стрільців повністю складався з вояків-галичан, колишніх громадян Австро-Угорщини, які під час Німецької війни опинилися в російському полоні. Сформувала його Центральна Рада, але за гетьмана полк мав бути розпущений через вимогу австрійського командування. За службу в армії іншої держави галичанам загрожував австрійський військовий суд, і тому вони розпорошилися всій Україні. Більшість із них тоді знайшли притулок у Запорізькому полку Болбочана, який спеціально для них сформував окремий курінь.
Наново Січових стрільців сформував гетьман Скоропадський, бо жадав відправити їх до Львова, де зараз загони галицьких українців уже билися за незалежність своєї батьківщини проти тамтешніх польських дружин. Гетьман не полишав надії об’єднати Галичину з Великою Україною під своєю булавою. Але він не знав, що командири Стрільців давно уклали угоду з ватажками Директорії. В спільноту Стрільців було кинуте гасло: «Шлях на Львів лежить через Київ» і галичани стали ударною силою повстання. Особливо для НЬОГО це було дуже зручно. Один раз переагітовані Директорією та власними командирами, галичани практично не втручалися в політику. Вони – служили. А ВІН – мав на своєму боці командира галичан полковника Коновальця.
ВІН ще раз глибоко вдихнув морозне повітря. Ця земля чекала ЙОГО.
За спиною почувся грюкіт конячих копит. ВІН не озирнувся. Навіщо? Ззаду міг приїхати тільки свій і тільки у справі. Якщо візник відчує загрозу – здійме галас, а якщо не відчує – не варто відволікатися на вістових.
Це був Шаповал. Один з трьох Шаповалів, які постійно перебували коло НЬОГО. Один Шаповал очолював Український Національний союз. Другий, його брат та колишній організатор дивізії Синьожупанників, щойно вистрибнув з сідла і швидко попрямував до нього. Був ще й третій Шаповал – запорожець та колишній командир полку імені Богдана Хмельницького. Хороший старшина. Але ВІН не довіряв до кінця Шаповалу-третьому. ВІН не довіряв запорожцям.
Микола Шаповал у папасі та у переперезаній ременями гарній полковницькій шинелі наблизився до нього і козирнув.
– Пане Головний Отаман, терміново! Телеграфісти перехопили телеграму з Одеси від французького генерального консула Еміля Енно до німців. Француз категорично застерігає їх від будь-яких контактів з нами. Німцям наказано вжити усіх заходів, аби не допустити нашого вступу в Київ. А нас попереджено, що наступ на Київ буде розцінений Антантою як ворожий крок.
ВІН лукаво посміхнувся. Французи у своєму бажанні

читати