Електронна бібліотека/Проза
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
- Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
- Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
пізніше, не тепер, коли осіння депресія знову тут,
окисляючи дні схожою на лінь втомленою байдужістю.
Уникаючи її снів, думаю над перекладами різних віршів, - то тих, то інших.
Уявляючи неможливу зустріч, в такі дні, як сьогодні,
від втоми і всього іншого не можу вичавити ні слова.
Витираючи слово "неможливу", питаю так:
– Ти щасливий? Розкажи мені, як це.
18. лист без назви
писати про такі речі складно, і, мабуть, все-таки не варто. Проте говорити варто
завжди, коли є що сказати, правда ж? Навіть якщо поставити собі не вдаватись в детальну
критику об’єктивної дійсності і не жалітись, просто поговорити про справи, - зрештою, їх
немало, а по-друге, мені дійсно ні з ким говорити про все це із впевненістю в тому, що мене
зрозуміють вірно.
Ти розумієш, мої ілюзії пливуть за течією і зникають невідомо де: працювати за фахом
мистецтвознавця і залишатись собою, вдало завершити пошуки оптимальної форми особистої
незалежності (було: незалежності. Хм.) мені не вдалося. Моє життя нагадує інтелектуальне
рабство. Уяви: ти віддаєш весь свій робочий день за гроші, які не дозволяють тобі навіть
сплатити власні квартирні рахунки, не кажучи - купити нову книгу, ось щойно видану
знайомим; ти пишеш тексти, які однаково ніхто не читатиме; ти живеш в мушлі
інформаційної ізоляції, тому що музейник не може бувати в кіно, квиток в який коштує рівно
1/10 його місячної платні.
Якщо ти музейник, ти ніби приречений на те, щоб жити уві сні. І в більшості випадків
так і є, ти дійсно не живеш, а сниш. Ніби все гаразд, тисячі людей живуть в такий спосіб, в
якому всі твої інтереси обмежено часом з 10 до 18.00, часом, протягом якого ти не можеш
вийти за межі програми-мінімум, складеної на сьогодні: ще один зал, цього разу Франція,
одразу після Іспанії, за три дні по Нідерландах.
Зрозумій мене правильно: я не жаліюсь. Я не маю права жалітись на те, що обрала сама.
Зрештою, моя мета була досить егоїстичною: мені хотілось, щоб мене оточували речі і люди,
тісно прив’язані до мистецтва всім своїм існуванням, обумовлені ним, наповнені ним, на три
чверті складених саме з нього. Яким чином це бажання вклалось в протиріччя з реальним
життям, - не мені судити, чи, принаймні, не зараз. Зараз буття розповзається на кольорові
стрічки снів, в одному з яких я сиджу біля вікна з філіжанкою теплого мате і розмовляю з
тобою про якісь приємні дурниці, зрідка відповідаючи на твою посмішку; в іншому
перекладаю певний текст, - і тут теж біля вікна, де завжди виставляю свої письмові столи, де
б не доводилось жити. В цьому сні на вулиці зимно, і скоро буде зима, і мені так спокійно, як
може бути спокійно тільки вдома, тільки поблизу підвіконня, заставленого керамічними
дурничками, тільки за умови праці, яку я дійсно вважаю цікавою.
Десь тут, обок (такого слова не існує, але, погодься, воно напрочуд зручне, в деяких
випадках, таких, як цей,- попросту комфортне), крутиться мрія-не-мрія, думка-не-думка,
спогад-не-спогад про те, що для дійсного буття, чи й творчості, потрібно щось таке, що не
поясниш жодними економічними ознаками: вільновідпущенність, воля, відсутність відчуття
рабства, про яке мені так довго і так нудно йдеться.
У поганому настрої ти б сказав, що мені варто було б жити на ренту або в чергове
подати папери на закордонний грант, - де іще творчість є настільки необтяженою
економічними та хронологічними перепонами, як там, правда ж, скажеш ти і зневажливо
скривишся, - тобі ніколи не бракувало відчуття свободи, де б ти не був. У мене все навпаки,
тому цей лист так подібний на спробу пожалітись, - але навіть не думай трактувати це в
такий спосіб, так ти все заплутаєш і зіпсуєш.
Там, за кордоном, виникаються інші обставини для різного кшталту страждань, вищих та
глибших, часто продуктивніших, ніж тут і зараз, - але тут нічого пояснювати, це все ти також
знаєш на пам’ять, - що ж про це говорити тепер.
Не потрібно, - мені ще не вистачало, щоб ти вирішив, що я нию або ще гірше, - провокую
тебе на сповідь.
ні, сповідь тут ні до чого, але, можливо, я справді нию.
Можливо також, що вся справа в тому, що я ніколи не буваю задоволена:
майже ніколи і майже нічим,
хіба тоді, коли вдасться прочитати і перегорнути нову сторінку дійсно якісного тексту, читати
який є час та сили,
чи коли розмова точиться навколо дійсно приємних речей, як от про те, що, уявляєш, тут
відкрили "Емпік", зовсім недалеко від мене, і, здається, я колись все-таки знайду цю дивну
пропорцію між працею та її оплатою, щоб мені дійсно вистачало грошей на нові книги, і
видань, де можна було б друкувати на них рецензії, і об’єктів для нових знімків, та спокою
того кольору, за умови якого я зможу врешті скінчити цей переклад, про який мені так давно
йдеться.
а тепер я все-таки піду в місто, - на мене чекає рудоволоса знайома і певна кількість
несподіванок, ймовірних тільки в останній вільний вечір напередодні нового тижневого сну.
Цілуюсь,
милого дня
19. дев'ятнадцятий лист
Бачиш, не так все це і важко зрозуміти, якщо йти не дуже
Останні події
- 03.05.2024|13:07Видавництво "Комубук" відкрило передзамовлення на новий роман Софії Андрухович "Катананхе"
- 02.05.2024|06:31У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
- 30.04.2024|08:08100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ
- 26.04.2024|22:21Визначено переможців Всеукраїнського конкурсу "Стежками Каменярами"
- 26.04.2024|22:11Фредерік Верно: "Тільки пишучи картину чи роман, втамовується внутрішній голод"
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова
- 26.04.2024|11:17У ВСЛ вийде книжка Сергія Руденка "Анатомія ненависті. Путін і Україна"
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"