Завантажити

до
складної суміші троянди та жимолості; натомість після вчасно випитої кави на долоньці мого
міста, - треті, солодкі, гіркуваті, поважні дорослі запахи, не позбавлені певних буржуазних
амбіцій.
Запахи заспокоюють; наразі це суттєво. Останнім часом, коли мені сниться те, що я
нікуди не спізнююсь, прокидаюсь дуже спокійною, майже щасливою. Ймовірно, тому, що в
таких снах я отримую нарешті бажану здатність бути в кількох містах одночасно, - працюючи
в одному, смакуючи третю каву в іншому, фотографуючи неймовірні пейзажі третього
і розмовляючи про найголовніше з ким потрібно, - в усіх містах одразу.

29 про власне авто
Коли йдеться про автомобіль, я точно знаю: я обов’язково придбаю сучасну версію цікавого
кольору, найшвидше - жовтого, або червоного, в акуратні симетричні чорні цяточки, на
зразок червоних мартінзів, розмережаних ручкою для СД під акуратний, - тому що
академічний ? малюнок, скажімо, комахшкисонечка.
Я обов’язково придбаю власний автомобіль, - тоді, коли буде винайдено автомобілі з
вмонтованим водієм. В усіх інших випадках машина мені не потрібна, - мені страшно за
перехожих, за водіїв інших автомобілів, а також тварин, тваринок, птахів, паркани, клумби і,
зрештою, стіни будинків.
Я дійсно вважаю, що це взагалі дуже добре, що у мене немає машини. Неймовірно добре, що
у мене її немає, - інакше тільки б ви мене тут і бачили: я знаю принаймні зо три кав’ярні, де
чудово п’ється ранкова та денна кава, і кожна з них розташована на відстані єдиної нічної
подорожі звідси туди, подорожі між полями і новобудовами, до світанку в старому місті, де
найперше відкриваються книгарні, і тільки потім - все інше, включно з цирульнями,
ресторанчиками та затишними цукернями. Звідти було б недалеко до гір. Тому я б не стала
затримуватись надовго в тому старому місті, в якому мені, проте, як і тут, фактично нікому
задзвонити. Але й якби було кому, - я б однаково не задзвонила. Тому, що мені завжди
хотілось встигнути зустріти весну в горах, і, напевне, було б страшенно важливо встигнути
туди до першого березня, - в тому випадку, якби у мене був особистий автомобіль
жовтого або червоного кольору, акуратний автомобіль з вмонтованим водієм із
властивостями чорної скриньки, які вмонтовуються в тіла літаків, та точністю вибору вірної
траси, властивої виключно механічним автопілотам.

30 ілюзія, ілюзорність
Мені тісно в текстах, де слід детально, рельєфно, об’ємно описувати враження
об’єктивної дійсності. Я не можу не прикрашати її, не можу дозволити собі відсутність
декору, - тому, що, затиснена в готовий кадр політизована чи соціалізована картинка
перетворюється на пафосну маніфестацію критичного реалізму, страшніше якого для мене
немає і не було в мистецтві ніколи і нічого.
Враження такого кшталту не слухаються мене, а якщо слухаються, то виліплюються
невірно, з композиційними порушеннями, набуваючи якостей цілком сюрреалістичної
асиметрії, дія якої тривожить і дратує, змушує стискати повіки та щулитись під ковдрою, як
під час перегляду чорно-білих документальних воєнних фільмів з чужим фізичним
стражданням, поданим крупним планом.
Можливо, справа в тому, що мені завжди щастило на своєрідні вуличні враження, від
опинитись в епіцентрі кровожерного хвилювання свідків авто аварій чи негаданих смертей
під відкритим небом, до знахідок червоних троянд і живих жабок, ніби special for me
розкиданих сніговими поверхнями мого міста.
Можливо, справа в тому, що я з дитинства гостро ненавиджу дійсність, позбавлену стилізації.
Узагальнюючи, думаю, - все це наслідки схильності до класифікації порід
репрезентації; так у театральному буфет розумієш, що запах їжі подобається більше, ніж її
смак, незалежно від того, наскільки ти в дійсності зголоднів.

31 вечір, ніч, ранок
Щойно закінчено доповідь щодо єврейського мистецтва до майбутньої конференції.
Дотримуючись канонів наукового стилю, згадувала історію створення власної книги, котру
тепер не наважуюсь гортати, - навіть для себе, навіть комусь даруючи.
Розумієш, справа в тому, що, створюючи наукову статтю, ти шкірою відчуваєш відсутність
емоційного пульсу тексту. Його відсутність поступово накопичується в окремому приватному
просторі, який рано чи ні вимагатиме від тебе чогось іншого: тексту інакшого, тексту,
можливо, дивного, тексту, де поєднання думки із відчуттям, почуттям, переживанням могли
б бути всевладними, або принаймні доречними. Можливо, тому мені так добре велось із
словами там, у біло-блакитному Кракові: створюючи суттєві, здебільшого бібліографічні
тексти за фахом, я знала, що винайти інший метод розпруження неможливо, і слід писати
ще, писати інакше, створити простір, де можна врешті бути одним цілим із власним текстом.
І ще: в польськомовному оточенні київська українська набуває невластивої їй від природи
витонченості. Там ти ніколи не зможеш додати в мелодію мови суху, суттєву ритміку
русизмів, з яких десь на одну третю складається те, що вважається українською у Києві, - те,
що було написано в наших

читати