Bare Soul (Оголена Душа): Poems. / Translator – Ihor Pavlyuk (Ігор Павлюк). Language: English and Ukrainian. Редактор – Matvii Smirnov (Матвій Смірнов). – USA: River Paw Press, 2026. – 200 p.» 

Кілька слів від перекладача 

(Ігоря Павлюка)

АВАТАР. ШЛЯХ ДУШІ

Мені щастить на поетичні зустрічі, які стають співтворчими, спів-творчими... Адже Поезія у широкому значенні цього слова – творчість.

Ревнива і  одночасно мудра Муза поезії Евтерпа магнетично дарує мені дивовижні провидіння: зустрічі із поетами, поетесами... і спостерігає за нами, за нашими спільними духовно-душевними дітьми – книгами, до яких взаємно пишемо передмови чи от перекладаємось із мови на мову, шукаємо журнали для першопублікацій, видавництва...

Як оце із Калпна Сінг-Чітніс – поетесою, режисеркою, акторкою, гуманісткою із цікавою біографією і потужною бібліографією і про неї, – яка прийшла до мене так несподівано і закономірно, казково – ніби вимріяна давно інопланетянка, яка вже прижилася на Землі в екзотичній Індії, яку я метафізично сприймаю за моїм написаним у студентські роки, в час закоханості в індійку-студентку лірично-драматичним циклом «Бузковий рай та Індії індиго», за фільмом «Аватар. Шлях води»... за Редьярдом Кіплінгом з його «Мауглі» разом, а географічно-фізично – за гостро-пахучими враженнями від пригодницького польоту в сусідню з Індією країну – Пакистан на Міжнародний Конгресі «Література і мир» 18-25 грудня 2014 року, де познайомився із багатьма дивовижними індійцями. Але попри всі географічні детермінації поезія живе у своїх часово-просторових внутрішніх мапах, де екзистенційним рельєфом стають душі людей, тварин, трави... емоції, життєтекст, де Індія може доторкнутися до України не лише через дипломатію, а через серце, через слово, яке стає Логосом, Лотосом, через які Калпна з болем і ніжністю торкнулася теми розтерзаної війною України. Її написана словами музика стала листами кохання до України, про що двомовну книгу з однойменною назвою «Love Letters to Ukraine from Uyava» вона надрукувала разом із Володимиром Тимчуком у River Paw Press у 2023 році і до якої я мав честь написати кілька післямовних слів, де зокрема, зазначив: «Любов, Свобода – основні, універсальні духовно-поетичні егрегори, які об’єднують всі народи у всі часи […] співтворячи нову інформаційно-культурну реальність і наближаючи мир як результат перемоги Добра у глобальному земному світі із проекцією на вічність і безкрайність людських душ у багатобарвному та єдиному життєдайному пульсуючому ритмі, де розмаїті струни-стежки, але єдиний і красивий Шлях людства – до Творця». 

А тепер ось «Оголена душа».

Пристрасна і архетипна сповідь жінки-поетеси, жінки-музи, яка боляче любить життя у всіх його проявах та уявах, медіумно відчуває і ретранслює словом людяно в людську історію та Універсум духовно-душевно-тілесну вібрацію усіх його стихій у їх взаємоперехідності. Я поважно люблю поетичність Калпни, бо її поезія – не прикраса, а її суть, сльозокров і молитва водночас. Її вірші дихають джунглями, дощами, зоряним безмежжям людського болю і ніжності. Мов Румі нашого часу, вона – жінка-міст між Сходом і Заходом, між релігіями та інтуїцією, між війною і надією.

Її увага до нашої України – не декларативна, не декоративна, а реальна: частину прибутку від своїх книг і книг із її участю вона передає українським воїнам, перекладаючи і оприлюднюючи голоси нашої війни англійською мовою та гінді, творячи нову літературну дипломатію, якої нам так бракувало.

Мені ж Доля подарувала можливість не просто знати її (розмовляти по відеозв’язку, листуватися електронною поштою), але й співтворити з нею: перекладати та друкувати вірші одне одного, переглядати фільми з нашою участю (бачив фільм Калпни «Прощавай, друже», де вона є сценаристом та режисером і сама талановито грає роль жінки, яка помирає від смертельної хвороби...), переживаючи не просто культурну зустріч, а етично-естетичне одкровення.

* * *

Коли я читаю-перекладаю поезію Калпна Сінг-Чітніс, то відчуваю, що це могла б написати красива русалка з моєї рідної Волині, із якою у мене спільні духовні діти – книги і окремі публікації. Але це написала індійка, яка живе у США. І в цьому таїнство літератури і надія на нову епоху об’єднання людських сердець представників різних земних націй в одному ритмі і пориві для зустрічі з інопланетянами чи з Богом, шлях до якого у поезії Калпни явлений і через Будду (бачив її фото з Далай-ламою) і через Христа, навколо яких бачимо їх свити разом із метафоризованими ангелами та бісами:

Розтоптана, побита і покинута,

Залишена вмирати, та не зломлена, – 

Ніколи я не звала себе Буддою!

І того ж дня, коли я стану ним,

Чи буду тут я, щоб тоді сказати,

Хто я?

Спасіння мого ангели,

Я просто людина тут,

Повинна бути чесною:

Хто я,

Вівця у шкурі лева,

Чи лев, що повен гордості! –

пише поетеса у вірші «Бути нічим і всім».

«Доброта» − найчарівніше слово,

І «Любов» − таке загадкове,

Тому я пішла до Ісуса і попросила

Розкрити їхні значення для мене.

                                («Давнє каяття»).

«Голос Калпни такий же оригінальний і міжкультурний, як і універсальний і класичний. Це вірші не лише великої поетеси, а й справжнього гуманіста в епоху, коли основні людські цінності більше не здаються поширеними. Перш за все, це книга кохання», – відгукнулася про поетичну творчість Калпни поетеса, авторка книг «Корінні», «Алабастрова колба», «Сонети від Темної Леді» та «Жах Лалорі» Дженніфер Різер зі США, із чиєю думкою я погоджуюсь.

Духовна світоглядна доктрина і душевна натурфілософія («наші душі оголимо і збережемо святість джунглів») стихійно танцюють із красивим тілом Калпни, як вогонь із водою, земля із вітром, Україна з Індією в координатах: «батьківщина – кохання («давнє кохання», «давнє каяття») – космос»:

Усю ніч

Дощ лив тихо, неначе

Небо душу свою пролило.

Усю ніч

Ти тримав мене за руку біля мого ліжка

І всю ніч я спала, як дитя.

Всю ніч

Сонце, місяць і зорі молилися за мене

Самими серцями їхніми.

Всю ніч

Я була найщасливішою дитиною.

                    («Давнє кохання, VI»)

Тому драматична лірика – не просто слова, складені в рядки, а стихія, яка пульсує, зв’язує культури, зцілює. Тут Калпна говорить мовою джунглів, джунглі говорять людською мовою, злива стає молитвою, мушля – серцем океану, що дивно нагадує серце коханої.

Настав час мені почути, як серце океану

Пульсує в мушлі, змитої з берега,

Серце дуже схоже на твоє...

У ній – колискове язичництво і древня мудрість, інтуїція і жіноча містична прозорливість. Вона говорить із Далай-ламою, грає в кіно жінку, яка помирає, і водночас народжує себе у кожному вірші заново — як душевний Дух, що ніколи не була в Україні, але чує її серцем.

Калпна пише вірші – наче проводить стародавній квест – через біль реальності, спогади щастя, музику внутрішнього світу. 

Настав час душу мою спустошити,

Скотитися у надзвичайну тишу,

Щоби почути мій голос...

Настав час для мене налити себе 

В чаші якихось неспокійних сердець,

І нехай сп’яніння моє буде для інших радістю...

                                        («Древній квест»)

Коли це читаєш, – розумієш: поезія Калпни – не формальне явище, а глибинне, не обмежене національним колоритом (хоча й національна), а загальнолюдська, навіть така, здається, що знає мову травини і тварини), вона кличе перемагати і об’єднуватися заради миру як найвищого блага.

Оголюючи душу перед світом, каючись, обмінюючись тонкими енергіями, чутлива, як метелик, душа поетеси перемагає природний страх жорстокого буття, порожнечі і невідомості. Її магічно-реалістичні образи, інкрустовані у верлібр і білий вірш, – афористичні, точні, психофілософські: 

У посудині пізнання

лунають голоси, і серце завмирає.

Я намагаюся не дихати,

Але мій розум не може все охопити,

Відчайдушно шукаючи розгадку.

Хтось повинен підтримувати мою пильність,

Щоби я інших приспала.

                                                  («У чаші пізнання, І»)

Між рядками її віршів, як між ліанами джунглів, блукають луни суфіїв, медитаційні молитви й заклинання наших спільних протопредків, ножовість і ніжність, бандурні речитативи української землі, зраненої війною, але відкритої до світу, до любові і свободи.

Попри всі мої щирі намагання сказати все про поезію Калпни загалом і про мої переклади «Оголеної душі» зокрема, погоджуюся з нею, що 

Існує щастя, яке неможливо описати словами,

Печаль неосяжної глибини, невимовна.

Маю щасливу честь називати Калпна Сінг-Чітніс співтворцем живого духовного мосту між нашими народами в епоху великих випробувань на планеті Земля.

Хай ця книга стане доказом того, що поезія не знає кордонів, як не знає меж любов – до життя, до людини, до Універсуму.

Мої друзі-поети з України продовжують розмову про поезію Калпни на обкладинці книги.

PS. 

До речі, вірші з Bare Soul були відправлені на Місяць місією NASA-SPACEX минулого року, а цього року поетичний фільм Калпни Сінг-Чітніс, оснований на віршах «Річка пісень» з Bare Soul, також приземлився на південному полюсі Місяця...

Ігор Павлюк, український поет