Я завжди говорив, говорю і буду говорити: сьогодні питання культури – це питання людей, а не влади. Влада і культура – речі непоєднувані. Влада не захищає культуру, бо не розуміє, навіщо це треба. Їм у голову не приходить, що треба шукати форми посилення фінансової спроможності української культури – тоді не треба було б її фінансувати з бюджету. Достатньо ввести хоча б гастрольні податки. Мені цікаво, який податок заплатив Пінчук за ввезення Елтона Джона та Пола Маккартні? Правильно, концерт був безкоштовним, але в першу чергу він був зроблений для реклами певної торгової марки, наприклад, Фонду Пінчука.

Система підтримки української культури не буде створена до того часу, поки за це не візьмуться і не захочуть зробити самі кияни. Усі готові пікетувати, коли дорожчає хліб, не підвищують пенсії чи забороняють транспорту в’їзд до центру – і я не бачив жодного пікету, присвяченого тому, що в Україні немає української преси; не було жодного серйозного пікету, що стосувався б не лише працівників книгарень, а людей, які б виступили на захист певних книгарень. У Києві немає книгарень, які б продавали українську книгу. Купити українську книгу можна хіба в двох-трьох місцях – здебільшого це магазинчики, про які ніхто не знає, людей у них немає. Завдяки загальній політиці в державі в людей зникло бажання читати, замість цього вони хочуть дивитися серіали. А серіали здебільшого російські, у них пропагується російський спосіб мислення, у кожному кабінеті над столом висить портрет Путіна. Якщо ж люди читають, то це теж серіали – або книжкові, або продовження того, що вони бачили по телебаченню. Це – дуже зручний рівень читання для правильно маскультуризації України.  

Я написав перший в Україні авантюрно-пригодницький еротичний роман, який вийшов у журналі "Лель" 1992 року. Так, це не глибоко філософська література. Та поки в нас будуть сопливі «глибокі» непопулярні літературні твори, ми будемо програвати дешевим популярним неглибоким російським і американським творам. І в Україні домінуватиме іноземна маскультура. Культура і елітарна, і масова – все разом. Не може існувати одна частина культури, і не існувати – інша. На противагу маскультурі завжди розвивається авангардна культура – глибока, розрахована на вузьке коло. Якщо відрізати якусь половину, культура розвалиться. Подивіться, що робиться у нас: авангард – український, маскультура – російська і американська. У нас немає популярної української музики, немає українського шоу-бізнесу як такого! А шоу-бізнес – важливий сегмент маскультури. Звісно, можна пишатися тим, що у нас немає таких примітивних виконавців, як у Росії, але треба розуміти, що гроші на балет, аранжування, постановників і т.д., які могли б використовуватися в Україні, використовуються в Росії. Ми віддали цей ринок через неправильні підходи музичних продюсерів, телеканалів, літературно-мистецьких критиків. Критики захоплено розказують, як "красиво" роздяглась Фріске, але коли те саме робить хтось з українців, вони зневажливо пхекають. Масова культура примітивна всюди, вона розрахована на найнижчий зріз, на "нуль" - той нуль, з якого виростає все інше. Маскультура не може бути інтелектуальною, але повинна бути українською – принаймні в Україні.