Чому обрали саме цю локацію? Як пояснив упорядник книги та модератор презентації Олесь Дяк, хотілося привернути увагу до письменника Михайла Стасюка, якого прийняли до Національної спілки письменників України на 89 році життя і який недавно відійшов до вічності. Свої прозові твори він став друкувати ще в молодості, в шістдесятих роках минулого століття, за радянського  тоталітаризму, відтак був вилучений з літературного процесу й зазнав утисків і кегебешних переслідувань. В перші роки Незалежності на спадщину з Канади він видав десятки і десятки тисяч патріотичних книжок авторства Дмитра Донцова, Петра Мірчука, Лева Ребета та інших.   Співзаснував та став головним редактором суспільно-політичного журналу "Державність", роз´їжджав Україною, головно в товаристві Миколи Поровського, власним автомобілем, вщерть наповненим книжками й роздаровував їх на численних патріотичних заходах. Отож  донька покійного Катерина Стасюк   фінансово підтримала вихід шостого тому Антології, подарувавши  бібліотеці для поповнення фондів читацьких залів частину накладу, таким чином продовживши справу батька. Директор бібліотеки - український історик та громадський діяч Іван Сварник сказав, що книги шостого тому передаватимуть бібліотекам  територіальних громад області. 

Під час презентації виступили поети, вірші яких надруковані в Антології: Катерина Тихонова, яка не була певна, чи зможе через недугу приїхати на це свято книги із Золочева; Оксана Лозова розповіла, що уривки з поеми  "Мотря" могли б бути  надруковані в  третьому чи четвертому томі, але авторка думала, що ті часи вже не повторяться, адже в творі йдеться про роки потрясінь. 

Не всі поети змогли прибути: львів’янку Ганну Вівчар, родом із Запоріжжя, представляла  донька Вікторія, яка  робить все залежне від неї, щоб материнська творчість не зникла; Василь Головецький, родом зі Старосамбірщини, що живе і творчо працює в Житомирі, чимало   віршів якого написані в бомбосховищі. Його творчість, як і лавреата першої премії Михайла Жайворона зачитав модератор. 

Варто нагадати: ще однією особливістю літературної премії імені Катерини Мандрик-Куйбіди є мета - відкривати  імена гнаних радянським режимом, забутих чи взагалі невідомих поетів. Наприклад, так був відкритий широкому читацькому загалу політв’язень, письменник Микола Василенко з Херсона, катрени якого за твердженням провідних знавців літератури не поступаються катренам Дмитра Павличка; взагалі невідомий українському читачеві Василь Савчук з Тернопільських Бережан, який недавно відійшов у інший світ, але знав, що його поетична добірка в Антології буде. Поета нема, та творчість його живе.

Наприкінці виступив натхненник конкурсу, син поетеси, що  її ім´я носить літературна премія, поет і суспільно-політичний діяч Василь Куйбіда. Він прибув із Києва на презентацію і, подякувавши за те, що його долучили до грона талановитих поетів, опублікувавши в Антології, додав:

"Ми б не мали стільки волі до життя й боротьби, якби не попередні покоління, зокрема Катерина Мандрик-Куйбіда.  Це те покоління, синонімом якого є слово "боротьба".

Недарма преміальний фонд цієї премії в часі війни збільшено. Адже, як сказав у своєму виступі депутат Львівської обласної ради Петро Цеголко, "Висока поезія - як високі гори, що дає чудове відлуння, ввіходить в серце і в душу, а не залежується на стелажах"... 

"Коли читаєш поезію патронеси премії Катерини Мандрик-Куйбіди, то складається враження, що вірші  написані в наш час, - вважає письменник і літературознавець Віктор Палинський. - Це – наскрізь  новаторська поезія, бо в ті часи ніхто так не писав. Скажімо, вірш Катерини Мандрик-Куйбіди "До Бою", написаний 1945 року і опублікований в шостому томі Антології як епіграф до всієї книжки,   актуальний і сьогодні".