Презентація двох його останніх книг – уп’яте перевиданого роману «Рівне/Ровно (Стіна)» та підсумкової збірки «вічно нових вибраних віршів» «Санітарочка Рая» – відбулася за підтримки «Форуму культур» Ростислава Прокоп´юка та Центру «Європейські цінності».

Славнозвісний підскарбій літературного угруповання «Бу-Ба-Бу», відповідаючи на запитання організатора і модератора зустрічі Прокоп’юка, пояснив присутнім, чому він свій твір назвав «нібито романом». А відтак кинувся завзято розповідати, як берлінська стіна наштовхнула його на задум написати альтернативну історію в жанрі антиутопії на прикладі міста, що за життя автора мало дві назви – західне (демократичне) Рівне й східне (радянське) Ровно.

Принагідно Ірванець пригадав, що писав роман упродовж чотирьох років і з часу його першого видання він уже перекладений білоруською, німецькою, сербською та польською мовами, причому останньою – двічі. Щодо підготовки «Рівне/Ровно (Стіна)» до виходу в Чехії, то остаточне рішення, за словами автора, ще не прийняте. При цьому письменник не приховував свого розчарування із затягуванням чеськими видавцями відповіді на гамлетівське питання: бути чи не бути.

Олександр Ірванець не міг обминути увагою і згадку про те, що його роман в Україні та за кордоном інколи читачі сприймали за чисту монету, тобто як реальний історичний факт. Якось друзі письменника обговорювали в кафе Рівного його книгу і в їхню розмову несподівано втрутилася офіціантка. Категоричним голосом жінка заявила, що читала цей роман, який вважає суцільною брехнею, позаяк Рівне ніколи не було розділене стіною, як Берлін. «Ймовірно, книгу написав чоловік в алкогольному сп´янінні», - резюмувала вона.

Письменник висловив переконання, що література творить історію, нехай і міфологічну, тому є сенс в тому, щоб писати такі речі. Він пишається тим, що відтепер Рівне більше асоціюється з його книгою «Рівне/Ровно (Стіна)», а не з книгою НКВДиста Дмитра Медвєдєва «Это было под Ровно» про радянського розвідника, диверсанта і терориста, агента НКВС Миколу Кузнєцова.

Своїм основним письменницьким недоліком творець рівненської «Стіни» вважає лінь, бо на сьогодні має в активі три виданих романи, але вигадав їх щонайменше триста. Причому всі триста «прописав» у своїй уяві з конкретними персонажами і характерами. Але сісти за стіл і заставити себе матеріалізувати задумане – неймовірно важко, щиро зізнається письменник.

Відібравши (свідомо чи несвідомо) в українського психолога з Праги модерування, Ірванець почав читати вголос заздалегідь підготовлений для публіки розлогий уривок з рівненського роману. Незважаючи на те, що вирваний з контексту фрагмент більше скидався не на художній, а публіцистичний твір, присутні жваво реагували на авторське читання інколи сміхом, інколи оплесками. Як і на нові, воєнні, а також уже відомі серйозні та іронічні вірші з останньої поетичної збірки «Санітарочка Рая». На жаль, не всі його твори були на такому ж рівні, як його болючий вірш «Ми усе здолаємо!» про Ірпінь. Однак, як відомо, талановиті люди завжди пишуть нерівно, а на одному рівні (тобто однаково погано) пишуть лише графомани.

На запитання від залу щодо дивної назви книжки, автор зізнався, що її запропонував видавець Іван Малкович, хоча твір про санітарочку Раю, написаний 1984 року ще 23-річним поетом, мав тоді іншу назву – «Травнева балада». Після читання титульного вірша Ірванець порадував присутніх і дотепною пародією на нього. А ще історією про опальний в часи горбачовської боротьби за тверезість рядок: «В  Раї  для  мене  знайдеться  спирт», який цензори могли не пропустити. Тому автор придумав цікавий хід: біля слова «спирт» поставив виноску, а внизу подав хімічну формулу нашатирного спирту – NH3·H2O. І таким чином вірш побачив світ.

Поет зізнався, що віддає перевагу силабо-тонічному, тобто римованому віршуванню, хоча й пише верлібри, якими нині переповнена вся світова література. На його думку, добротний верлібр здатний написати тільки той поет, який блискуче володіє версифікацією. На підтвердження цього він прочитав самоіронічний верлібр… про Ірванця – і зірвав оплески залу.

А ще письменник не вважає себе забобонним, тому поділився своїми задумами, а також тим, що вже закінчив фантасмагоричну повість з робочою назвою «Дві гранати у кишенях». Головною героїнею повісті є Таїсія – українська відьма в Берліні, яка разом з іншими відьмами з відьомської ради допомагатиме українським біженцям. Принагідно колишній БуБаБіст поділився власними спогадами про початок війни, яка застала його в Бучі. «Тоді мені, як не дивно, писалося багато. Я писав вірші, писав колонки для «Збруча», і навіть коли перебрався в Київ, ще місяць жив у Києві під ракетами і мені там також писалося, – згадав автор. – Я приїхав у травні в Німеччину і думав: ой, у мене стільки планів, заготовок, замальовок, але я не міг писати. У мене десь до листопада була депресія, а потім зродилася ця повість і до лютого я її написав». Втім, роман про війну Росії проти України він поки що писати не збирається, тому що це важка тема і її треба як слід осмислити. «Але якщо я вже наважуся взятися за цю тему, то обов’язково напишу», – пообіцяв поет і прозаїк.

Одним словом, зустріч відбулася. Були діалог і монолог, авторське читання і запитання присутніх, звучали проза впереміш з поезією, приправлені дотепом і гумором. Ті, кому через працю чи відстань не пощастило зануритися в цю невимушену атмосферу, можуть самі переконатися, переглянувши відео на YouTube-каналі. Але, на жаль, книжок поезії та прози Олександра Ірванця з автографом вони вже не дістануть – того дня все було продано...

Світлини Сергія Петрова.