Проте сьогодні її більше знають, як авторку книг «Русалонька із 7-В або прокляття роду Кулаківських», "Русалонька із 7-В та загублений у часі", "Русалонька із 7-В проти Русалоньки з Білокрилівського лісу", «Миколчині історії» та іншіх захопливих пригод. Найкраще про культову дитячу авторку розкажуть її книги під подушкою мого сина і сама Марина Степанівна.

Чи пригадуєте Ви ту мить, коли вирішили стати письменницею? Адже ж мріяли? Це був вірш, оповідання? І хто став першим читачем?

Писати ж почала, відколи себе пам´ятаю. Мабуть, разом із малюванням, яке теж дуже любила. Пригадую розмальовані мною аркушики, де збоку біля малюнків - рядки ієрогліфів-каракулів (досі малюю лівою рукою, а тоді лівою і писала), котрі "розшифровують" зображене. Стала школяркою - взялася писати-малювати в звичайних зошитах. Нині розумію, що то було неусвідомлене прагнення також створити книжку.

Хоч письменницею стати ніколи не прагла. Художницею - так, вчителькою, артисткою, балериною, фігуристкою - так. Тепер думаю: може, саме в літературі й об´єднались-реалізувались усі ці мої мрії-професії?

У родині моїх батьків - учителів-словесників Степана й Ольги Павленків - Слово було навіть не на почесному місці: воно просто було ВСЮДИ. Читати й писати (звісно, поміж шкільними справами, городами й доглядом курей-кроликів) - це було щось таке природнє, що на розмальовані й списані моїми опусами численні зошити в косу лінію спершу ніхто не звертав особливої уваги. Вони акуратно ув´язувалися в стоси й регулярно виносились на горище. Аж коли я опинилась у старших класах, тато узяв кілька моїх віршів і надіслав до районної газети...

Можете пригадати героїв своїх перших оповідань та теми перших віршів?

Крутяться в голові рядки якогось мого дитячого вірша, біля якого в моїй «книжці»-зошиті були намальовані кухарі, які витанцьовують навколо каструлі: «Борщ кипить, ніхто не бачить, // Бо на кухні гопки скачуть»...

Поштовхом же до написання книжки "Півтора бажання" ("Казок з Ялосоветиної скрині") став ненароком знайдений мій "творчий" зошит за третій клас: з отих, що виносились на горище. У цьому зошиті, серед інших, була й оповідь про Ялосовету і її волелюбних вихованок. Ця оповідь і стала "Мандрівницею мимоволі", а далі, як мовиться, - за текстом книжки. Адже мені пощастило: і цей рукопис, як і попередній "Домовичок...", виграв у літконкурсі видавницва "Смолоскип", завдяки чому, був виданий окремою книжкою. 2007 року «Грані-Т» перевидало його по-своєму: вже у твердій палітурці, з малюнками вже не авторськими, а - професійної художниці.

Письменник бере ручку чи вмикає комп´ютер і пише... Ви колись уявляли собі вашого читача? Не сьогодні, коли своїх читачів знаєте, а тоді, коли робили перші кроки. Можливо був той, хто надихав, підштовхував?

Я, мабуть, як колись так і сьогодні, своїх читачів уявляю не зовсім чітко... Вони такі різні, часом - несподівані... Я завжди їх поважала й поважаю (як поважаю і ціную ЧИТАЧА взагалі!), але... Але, здається, пишучи, ніколи не орієнтувалась саме на читача... Просто викладала те, що на душі...Може, навіть так: писала, як для себе. А якщо це виявиться цікавим ще комусь - тим краще!

Є така думка, що у закоханості пишуть вірші усі. Ваші вірші народились у цьому почутті? Чи були інші спонукальники?

О, я тут навряд чи була оригінальною! Звісно ж, закоханість!!! Спочатку я спрагло читала поезію, вишукуючи близькі настрої. Потім - пробувала викладати свої почуття сама... Пригадую, особливо вразили японські хайку, на які випадково натрапила в татовій багатій бібліотеці... Мабуть, і перші власні «серйозні» спроби - саме звідти: «Ріжок місяця, що впав у річку // - вколов моє серце. // Я і ти живемо на різних берегах». «Твої зіниці - чорні насінинки. // Проростають у моїй душі // Блакитними стеблинками твого погляду»... І т.ін...

Проза. Як Ви вирішили перейти до неї? Перший крок, перше бажання. Можливо, діти?

Все таке взаємопов´язане!.. Наприклад, доля мого першого «прозового» «Домовичка з палітрою» висновується саме з двох моїх віршів. Адже саме моя перша поетична збірка, куди ті вірші увійшли, мала називатись «Домовик із палітрою». Але «хрещений батько» і редактор збірки, письменник Дмитро Чередниченко поміняв назву на «Бузкові зошити», мотивуючи тим, що книжку дражнитимуть «Домовичком з півлітрою». Досі вдячна йому за це. Адже, сумуючи за старою назвою, я й «відродила» Домовичка - вже в новій іпостасі.  

Коли побачила світ перша книга? І яке відчуття було у Вас? Які відчуття сьогодні, коли тримаєте в руках примірник нової книги?

Ото ж вона й була - поетична збірка «Бузкові зошити», 1997 рік... Як наслідок перемоги у Всеукраїнському літконкурсі «Гранослов»... Ви, Софіє, теж були свого часу дипломанткою того конкурсу, тому, звісно, мене розумієте. Відчуття?.. Ніби сталося щось нереальне, фантастичне... Фантастично-прекрасне... Звісно, наступні книжки вже сприймалися трохи спокійніше (точніше - як більша реальність), але вихід кожної - це якесь маленьке диво...   

Скільки книг  у Вашому доробку? Прози? Поезії? Досліджень?

Зумисне не рахувала. Мабуть, десь біля двох десятків. Це якщо брати все разом: поезію, прозу, дослідження й перевидання...

У кожній книзі є свій герой, свій космос і енергетика. Розкажіть, як з´явились Русалоньки? Чи не буває у Вас відчуття, що вони реально існують і самі вимагають, аби Ви писали про них? Чи не приходить вона у снах?

Не сниться, але вона в моєму баченні є готовим характером, який живе і розвивається протягом всіх п´яти книг..

Перша - «Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських» - народилась із драматичної історії одного родоводу, переказаною мені, як запевняла сама оповідачка, останньою спадкоємицею цього роду - уманчанкою Євгенією Іванівною Дульською.

Робота ж із продовженням цієї повісті - другою її частиною «Русалонька із 7-В та Загублений у часі», - йшла іще жвавіше. Випадкове знайомство з дивом уцілілим у Монастирищенському районі стилізованим під замок панським маєтком, суміш історій, почутих від місцевих селян, з особистими враженнями... Наступна - «Русалонька із 7-В проти Русалоньки з Білокрилівського лісу» - як і решта, за слушним висловом Зої Жук, будувалась за принципом «краєзнавчого детективу». Цього разу в перипетії-колізії Софійчиного кохання й шаленого суперництва (до 7-В класу приходить дуже ідеальна і тим вельми підозріла новенька дівчинка) вплітається історія тутешньої (розкопки ведуться неподалік Умані в Леґедзиному) трипільської і притаманної тільки Уманщині білогрудівської культур.

Четверта частина проникає у все глибші таємниці не лише Софійчиної душі (знов закоханої, і, здається, знову - навіки), але й - у лабіринти сімейних родоводів. Пристрасті нагнітаються, відкриття та сюрпризи (часто несподівані навіть для мене) просто-таки сиплються на її гарненьку «пошуківську» голівку.

П´ята, завершальна книга («Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія») не лише поставить крапку у всіх стихіях попередніх книжок (аж тепер помітила, що то були по черзі вогонь, повітря, вода і земля. Залишилось додати лише камінь, а якраз він і фігурує в останній повісті), але й закріпить кардинальне Софійчине дорослішання, яке різко виявилось уже в четвертій книзі. Також це буде книжка про «шалене кохання».  

Власне, і можна читати кожну історію окремо: скрізь сюжетна лінія завершена. Але разом вони становлять тісно ув´язаний окремий сюжет-«серіал». Сподіваюсь, не лише цікавий, але і якісний...

Ваших Русалоньок вирішили вивчати у школі. Розкажіть про це.

Ще немає чого розповідати, бо це буде з нового навчального року. Взагалі-то, коли я дізналась, що «Русалоньку» (а йдеться саме про першу частину: решта вже рекомендовані для додаткового читання)  вивчатимуть у школі, трохи насторожилась: чимало навіть прекрасних класичних текстів стали ненависними дітям якраз через те, що їх «нав´язали» в школі... З іншого боку, моя повістина - сучасна, динамічна, легка і зі щасливим кінцем, чого в програмній українській літературі дуже бракує. Хтозна, може вона якось спонукатиме дитину полюбити читання?  

Чи є у Вашому житті реальні прототипи героїв книг?

Вже трохи мовилось про Євгенію Дульську. Русалонька-Софійка, наприклад, багато в чому уособлює мою старшу доньку Олю, Ростик - молодшу, тоді теж, як і він, тримісячну, донечку Оксаночку і т.ін. Всі мої герої здебільшого взяті з життя, і це для мене дуже важливо.

Кохання. Без нього нікуди. Як чоловік ставиться до письменницької діяльності? І взагалі, розкажіть, чи романтичною була зустріч з ним?

Чоловік Володимир Музиченко - також один із моїх головних літературних цензорів і консультантів. Приємно, що він, попри позірну критичність, потай пишається моїм «письменством». Люблю також, коли він, мов той казковий дід на воротях в червоних чоботях, суворо запитує: «Скі-і-ільки сторінок за сьогодні написала?!»

Ми зустрілися вперше, коли я була старшокласницею, а він - молодим іще нежонатим учителем. На якомусь туристичному зльоті в Черкасах. Пригадую, він, побачивши тоді мої малюнки (а я там робила туристичну стіннівку), ухопився за голову: «Ех, і чому я не на кілька років молодший?!». Потім були роки випадкових зустрічей із сором´язливо-чемним «Добрий день», «Як справи?». Аж коли я стала студенткою, і відстань у віці «скоротилась», він запропонував зустрічатись і показав украдені зі шкільної бібліотеки і дбайливо збережені газети-журнали з моїми дебютними «поетично-малюнковими» публікаціями. 

Подейкують, що Ви полюбляєте екстремальний відпочинок: гори, байдарки, піший туризм. Це правда?

Ой, хто це Вам таке на мене набалакав?)))) Колись, мабуть, це справді було: через той-таки туризм, куди «втягнув» мене чоловік і його друзі. Але чим далі, тим більше й ми, і друзі уникаємо ризикувати власним життям й полюбляємо мандрівки більш спокійні. Зате скільки спогадів, скільки прекрасних історій зосталося з того їхнього - бурхливого, справді екстремального життя!.. Якби їх встигнути бодай описати!.. А люди які!!! Туристи, надто ж «водники» - це якісь унікальні люди: Вереслав і Євгеній Богатирчуки, Михайло Осіпчук, Тая Коломієць, Ігор та Оксана Поліщуки, Сергій Тупиця, Анна Слуцька, Леонід Кирилюк, Наталя Турчак. Вони не лише мужні люди, це якісь неймовірні таланти, розповідачі, гумористи, співаки, патріоти, взірці працьовитості й моральності!.. Я в захваті від них, я вдячна долі, що мені пощастило їх знати, до них доторкнутись!!!

І наостанок, скільки триває доба у вашому житті? Адже встигаєте викладати, займатись науковою діяльністю, писати і зустрічатись з читачами...

Колись я чула, що час має здатність ущільнюватись і розтягуватись: залежно від того, як і чим ми його наповнюємо...

Досьє

Вік - 39

Знак зодіаку - Овен

Одружена, дві доньки

Улюбленої пори року немає, адже всі вони прекрасні!!!

Улюблена страва - чорний шоколад з горішками

Мрія дитинства стати художником-ілюстратором. Частково вона здійснилась. Деякі книги ілюструвала.

Улюблений колір - зелений

Уподобання в музиці від класики - до Ріанни та Шакіри

Домашній улюбленець - киця Катрінка (або ще Каця) потрапила випадково, приблудним жалюгідним (хворим і страшненьким!!!) кошеням. Вона тоді була не чорною, а брудно-полиняно-сірою. Прихистили, полікували, відгодували... І постала з «гидкого кошеняти» розкішна розумна чорна-чорнюща, з пишною блискучою шерстю киця, що не впізнати!..