Потім Олесь несподівано для своїх шанувальників опублікував роман «Місто з химерами» (Київ: Грані-Т, 2009) про добу архітектора Городецького, котрий за версією журналу «Кореспондент» став однією з кращих книг року. Але найменшим читачам відомий інший Ільченко - автор близько п´ятнадцяти дитячих книг. Нещодавно письменник опублікував чергову книгу - «Моя кохана К´яра» (у тих же «Грані-Т»), що викликала низку суперечливих читацьких відгуків. Не дивно, адже письменник звернув свій погляд на патологію в людських стосунках, зокрема... на збочення.

- Олесю, що тебе спонукало перейти з поезії в прозу?

- Це процес, мабуть, еволюційний. Я не можу сказати, що це стало з якихось конкретних причин, і не можу назвати чітку дату. Очевидно, що під впливом писання творів для дітей народилося спонтанне бажання спробувати себе у прозі, пробувати робити щось цікаве з прозовим мисленням. Для дорослих чи підлітків - це вже не так важливо. Скажімо, роман «Місто з химерами» - для мене був цікавий досвід, досвід неочікуваної і певною мірою великої книги в плані опрацювання епохи. А потім уже свідомо народилася книга під назвою «Моя кохана К´яра».


- Ті, хто читав твою книгу, вже встигли зауважити, що вона значно жорсткіша від попередньої - «Місто з химерами». Зокрема, в плані ставлення до певних психологічних моментів і до реальності. Чого тебе зацікавила тема жосткої граничної ситуації в любовних стосунках? Для цього були певні автобіографічні підстави, в сенсі - ти спостерігав за чимсь подібним у житті інших людей?

- Навряд чи така жорстка книга може бути автобіографічною. Я нормальна людина, нормальний чоловік і в мене нормальна сім´я. Але питання закономірне, бо кожна книга про збочення викликає певні якщо не підозри до автора, то, принаймні, дражливі запитання. Я можу переповісти історію створення книги «Моя кохана К´яра». Ідея написання виникла досить давно. Тільки раніше я більше писав вірші. Не було ще цього інтелектуального досвіду написання прози. Але сталася низка подій, яка, все таки, звільнила мене від цієї теми. Це справді було звільнення, бо ця тема дуже давно ніби тяжіла наді мною і, чесно кажучи, набридла - її хотілося зафіксувати. Після певних дуже таких неприємних подій із моїм здоров´ям, що трапилося восени 2010 року, в мене з´явилося чимало вільного часу, який я міг приділити написанню книгу. Перед тим було вже написано чимало фрагментів, які я оприлюднив ще на початку 2000-х у пресі.

І нарешті я сів і написав історії. Першопорштовхом була, як не дивно, робота Еріха Фрома «Анатомія людської деструктивності». Коли я її прочитав, то мені раптом спало на думку, що це може бути історія кохання - хай такого дуже страшного, потворного, збоченського. Але мені це здалося, що люди, як і мій герой Олександр, збочення спримають якщо не норму, то, принаймні, природний хід речей.

- Фром якраз це показував на сексуальності Гітлера.

- Але він розглядає це дуже широко і глибоко по-філософськи. Натомість я хотів взяти лише фрагмент - такий собі ескіз до історії життя. Мене найбільше здивувало, коли звернувся до фахівця, до молодої лікарки, бо мені потрібні були певні деталі, і я подумав, тоді перебуваючи в Німеччині, що все якось цікаво складається: письменник з України, лікарка з Росії, ми розмовляли в кав´ярні у Франкурті-на-Майні і мені зараз пояснять деякі суто медичні деталі, необхідні для роботи над романом.

Я їй розповів досить детально сюжет. І на мій превеликий подив вона дуже гостро спрйиняла мої слова, зблідла і переповіла історію, яка трапилася з нею. На щастя її історія не дійшла до таких страшних сцен, як у моїй книзі. Але мене все одно дуже вразила її історія. Короче кажучи, ми знайшли одне одного - як зацікавлені спільною темою. Вона оповіла, як вийшла з цієї ситуації, бо, на жаль, головна героїня моєї книги, дівчина К´яра, не може знайти вихід і стає жертвою.

В житті молода лікарка була щасливою. Хоча, як потім я дізнався з різних джерел і розповідей лікарів, це така досить типова історія і вона може відбуватися тут і зараз, у будь-якому великому місті. Словом, усе це мене заінтгригувало і змусило до написання роману.

- Як би ти визначив жанр цього роману?

- В романі є чимало рис: елементи жаху, трилеру, навіть тревелеру, кримінальна драма і навіть драма сексуальна.

- Тобто це симбіоз?

- Власне так. Я не хочу називати «Місто з химерами» романом, але там також є потужний синтетичний момент - і містика, і детектив. Не можу це якось термінологічно означити, бо не є літературознавцем, мене більше цікавив сам процес написання. Що вийшло - те вийшло.

- Ти маєш досвід письма в різних площинах - дитяча література, романістика, не кажучи вже про поезію. Де тобі затишніше?

- В мене декілька улюблених ніш. Я дуже затишно себе почуваю і отримую справжню насолоду від письма. Коли вдається написати гарну поезію, а водночас пригодницьку казку для дітей із елементами екшена. Звичайно, має бути позитивний добрий фінал, попри всі можливі гострі повороти. Я хочу показати дітям, що можна щось зробити і знайти вихід, можна побороти обставини. А в книзі «Місто з химерами» - це трохи відрізянється від всього написаного мною бодай тим, що це більше про улюблений час. Мій улюблений час - Київ початку ХХ століття, до початку Першої світової війни. Як на мене, це золота доба Києва, саме цей час я найбільше розумію і відчуваю. Тому мені було дуже затишно в часі академіка Городецького, в Києві його яскравої доби.


- Які твої майбутні плани як романіста? Яку епоху обиреш цього разу? Сучасність? Чи займатимешся реконструкцією? А може повністю зануришся в «явну відносність»?

- Зараз мій маятник хитнувся і я відчуваю, що повернуся до поезії. Це непояснювальне внутрішнє відчуття. Але коли буде вільний час, то я хотів би зробити роман, де буде знову присутній Київ. Можливо - кінця ХІХ століття, там також є надзвичайно багато цікавого матеріалу, який я не міг використати в «Місті з химерами» і який просився, можливо, на зовсім іншу творчу річ. Побут, колізії, лінія кохання, стосунки між людьми... Я спробую також зробити паралельну лінію з сучасним часом. Мені хочеться показати ідею порівняння почуттів і кохання, як це було «тоді» і як це відбувається «зараз». Хоча я маю чимало інших ідей - передусім для дітлахів, і ще однієї прозової речі для дорослих. Але ці ідеї поки туманні ідеї та неоформлені.

- Що ти зараз перекладаєш? Раніше, як я знаю, ти перекладав Езру Павнда? Чи продовжуєш?

- Мій перекладацький досвід - це передусім досвід перекладання саме Езри Павнда. На жаль, цей поет у нас недостатньо відкритий, скажімо, як той же Еліот. На нього й досі існують певні табу навіть на заході.

- Люстрація через його фашистське минуле?

- Саме так. Але я повернуся до його творчості, бо таких поетів було дуже мало.