Словацький письменник Любомир Фелдек (по-словацьки: Ľubomír Feldek) народився 9 жовтня 1936 року в місті Жіліна у родині службовців, освіту здобував у Сениці і в Жіліні, де в 1954 році закінчив середню школу, того ж року почав студіювати словацьку мову та літературу у Вищій педагогічній школі в Братиславі. Ще під час навчання почав працювати редактором у видавництві «Молоді роки» («Mladé letá»), звідки в жовтні 1958 року мусив звільнитися у зв’язку з політичними переслідуваннями його батька, з цієї ж причини студії закінчив на рік пізніше, не в 1958, а в 1959 році. У 1960–1961 роках працював редактором заводської газети в місті Ніжна в Ораві на півночі Словаччини. У 1961–1973 роках був «вільним письменником» (на творчій роботі), в 1973–1986 роках був провідним редактором відділу оригінальної та перекладеної поезії, а також драматургом театру «Нова сцена» («Nová scéna») в Братиславі. У 1979 році здобув звання заслуженого митця. У 1989 році протестував проти ув’язнення Вацлава Гавела, підписав політичний маніфест «Кілька речень» («Několik vět») і в листопаді взяв участь у створенні руху «Громадськість проти насильства». З 1990 року був головним редактором культурного додатку «Привіт, Європо» («Ahoj, Európa») бюлетеню «Громадськість» («Verejnosť»). Одружений із письменницею Ольгою Фелдековою. Тепер живе то в Празі, то в Братиславі.

Перші вірші Любомир Фелдек опублікував ще в середній школі у шкільному часописі «Молодий піонер» («Mladý priekopník»). На його творчість вплинув чеський «поетизм», особливо поезія Вітезслава Незвала. Вірші пише «всіма п’ятьма чуттями», є надзвичайно чутливим у сприйнятті світу. Його вірші відзначаються тою ж чутливістю, конкретністю, образністю, фантазійністю, інтимністю. У поезії Любомира Фелдека домінує метафоричний принцип. Окрім оригінальної творчості, займався також перекладами сучасної світової поезії (Олександр Блок, Володимир Маяковський, Ґійом Аполлінер та інших) та класичних драматичних творів (Софокл, Вільям Шекспір). До кола перекладених ним авторів входять Рабіндранат Тагор, Карел Яромир Ербен, Ян Коллар, Йоганн Вольфґанґ Ґете, Гайнріх Гайне, Олександр Пушкін, Артюр Рембо, Вітезслав Незвал, Богдан Ігор Антонич, Лотреамон, Юліан Тувім та інші.

Чуттєво конкретна метафорична образотворчість є характерною для поезії Любомира Фелдека для дорослих. Включення вірша для дітей «Гра для твоїх синіх очей» до першої збірки для дорослих «Єдиний солоний дім» («Jediný slaný domov», 1961), а також до першого поетичного вибраного «Північне літо» («Severné leto», 1974), демонструє його переконаність у тотожності естетичних принципів («далекобійної зброї поезії», слов. «»ďalekonosných zbraní poézie) у творах для дорослих і для дітей. Елементи емоційної (подружньої чи батьківської), громадянської, авторської автобіографії використовує в літературній творчості без огляду на те, спрямована вона на дитячого чи дорослого адресата. Це виявляється в поетичних збірках для дорослих «Крейдяне коло» («Kriedový kruh», 1970), «Парацельс» («Paracelsus», 1973), «Двоє біля столу» («Dvaja okolo stola», 1976), «Примітки до епосу» («Poznámky na epos», 1980), а також у романі «Ван Стифут» («Van Stiphout», 1980). Друге поетичне вибране Любомира Фелдека «Оравські мотиви» («Oravské motívy», 1977) стало квінтесенційним виявом цих віянь. Сатиричний тон, характерний для його драматичних творів, відчутний у збірці «Словак на Місяці» («Slovák na Mesiaci», 1986). У 1990-х роках вийшли його поетичні збірки «Плакати гарно» («Plakať je krásne», 1990; готова до друку в 1987 році), «Кохання у дорослому віці» («Milovanie v pokročilom veku», 1999), вибране «Усміхнений батько» («Usmiaty otec», 1991), сатиричні віршовані коментарі до політичних подій у Словаччині «Одземок на розлуку і 19 ярмаркових пісень» («Odzemok na rozlúčku a 19 jarmočných piesní», 1992; одземок – це словацький танець). У Празі Любомир Фелдек видав есеїстичну збірку «Про совість» («À propos svědomí», 1989; вийшла чеською мовою), книгу фейлетонів «Світ є деінде» («Svet je aj inde», 1998; у співавторстві з Ольгою Фелдековою), поетичне вибране «По цей бік» («This side up», 2003). Вийшла ще також поетична збірка «Аптечка закоханих» («Lekárnička zamilovaných», 2004).

Ілюстрацією поетики Любомира Фелдека може слугувати вірш «Незнайомі»:

У поїздах зустрічних на зупинці

розлука й незнайомих не мине,

як хтось крізь шибу гляне в вічі жінці

чи крадькома рукою їй махне.

Це тільки мить, німого повна крику,

та ось поволі паровоз повзе,

і жодне з них не знатиме довіку,

кого той поїзд в далечінь везе.

(Переклав Василь Симоненко).

Цей переклад має свою історію. В одному листі до Григорія Кочура Василь Симоненко писав: «Щиро дякую Вам за Тувіма. Це для мене була справжня радість – і те, що Ви згадали мене, і те, що такий поет з’явився на українському небі. Все ж Фелдека я переклав, хоча дуже боюся за ті переклади. Адже якщо не зважати на кілька дилетантських препарацій над Блоком і деякими білорусами, то можна сказати, що я в цій справі іще навіть не допризовник. Буду Вам дуже зобов’язаний, якщо напишете кілька слів про те, чого варті мої переклади» (лист датовано 4 червня 1963 року).

Любомир Фелдек є одним із засновників поетичного угруповання, відомого як «Трнавська група» («Trnavská skupina»). В контексті дитячої літератури він сприймається як один із провідних представників покоління дитячого аспекту, яке в 1960-х роках визначало сучасну словацьку літературу для дітей та молоді. Його публіцистичний виступ «Мова йтиме про літературу для дітей» («Bude reč o literatúre pre deti»), опублікований у часописі «Молода творчість» («Mladá tvorba», 1958, ч. 4), був не лише спрямований проти застійної ситуації в оригінальній словацькій поезії для дітей, але й став своєрідним поколіннєвим маніфестом конкретної поезії. Його поетика, заснована на грайливій фантазії, асоціаціях та почуттях вишуканої образності, значною мірою вплинула на формування естетичного канону сучасної словацької літератури для дітей та молоді, передовсім поезію, авторську казку та вистави для лялькового театру.

Зацікавлення літературою для дітей пов’язане з редакторською роботою Любомира Фелдекау видавництві «Молоді роки». Переломним моментом у словацькій дитячій поезії став його дебют «Гра для твоїх синіх очей» («Hra pre tvoje modré oči», 1959), який автор трактував як програмний вірш своєї ґенерації, і який одразу після книжкового видання був підданий нападкам політичної влади. Той «цирк овочів» («cirkus zelenín») з формального погляду є монтажем поезії та ліричної прози, у змістовому аспекті – оригінально поданою традиційною темою. Багата інтелектуалізована метафорика, заснована на чуттєво наснаженому баченні та чітко вираженій дитячій логіці у поетиці вірша, активізувала інтелект потенційного дитячого читача до не баченої дотогочас міри.

Поетику сучасної дитячої поезії розвивають у 1960-1970-х роках наступні збірки віршів Любомира Фелдека для дітей. У дивний спосіб у них поєднуються мотивні, сюжетні та композиційні елементи казки з фрагментами грайливо містифікованої автобіографії, а також безмежними вигадками, використовуючи поетичну уяву та винахідницьку образність. У поетичній книжці «Телефон» («Telefón», 1963) змотаний клубок вовняних ниток асоціюється з телефоном, який притягає до себе дві самотні душі. Наступними були збірки «Новорічні привітання» («Novoročné pozdravy», 1964) і «Колеса, крутіться!» («Kolesá, krúťte sa!», 1966). У віршованій казці «Про глуху бабусю та внучка Золотунчика» («O hluchej babke a vnúčikovi Zlatúšikovi», 1967) глуха та повільна бабуся та її маленький внучок Золотунчик введені у ранг казкових героїв, у сюжет народної казки; тут дотепно пародіюється сам факт геройського вчинку, становище визволителя і визволеного, та й сам сенс визволення.

Органічна грайлива атмосфера дому його дитинства відображена у збірці «Голова, яку я мав тоді» («Hlava, ktorú som mal vtedy», 1967). Збірки віршів «Загублений звіринець» («Stratený zverinec», 1968), «Куховарська книга для дітей» («Kuchárska kniha pre deti», 1968) та «Веселий альбом тварин» («Veselý album zvierat», 1979) скомпоновані з циклів метафоричних мініатюр, заснованих на винахідливій нонсенсовій грі синонімії, полісемії та омонімії. У збірках «На метеликових крилах» («Na motýlích krídlach», 1974) та «Бурштиновий світ» («Jantárový svet», 1977) основою ліричних віршів є уява, поетизація повсякденності, з ухилом до незрозумілості, змістової багатоплановості з елементами нонсенсу та гумористично-сатиричних перифразів індивідуальних і суспільних недуг. У збірці «П’ять детективів» («Päť detektívov», 1982) використано і звичніші творчі засоби. Любомир Фелдек видав ще такі поетичні збірки для дітей: «Шпак-мандрівник» («Škorec výletník», 1970), «Хто матусі допомагає?» («Kto mamke pomáha?», 1970), «Зоряна казка» («Hviezdičková rozprávka», 1972) і «Папуга Колумб» («Papagáj Kolumbus», 1991).

Ліричний і грайливий принцип також домінує у прозових творах Любомира Фелдека для дітей. Вже перше оповідання «Золотце» («Zlatúšik», 1965) засвідчує, що авторові йдеться не так про епічне розгортання історії, як про можливість гри з образами. У цій ліричній прозі із нерозкритою таїною сюжет заснований на поетичній загадці, закладеній у слові «золотце» («zlatúšik»), яке двоє героїв – хлопець і дівчина – чують постійно невідь-звідки і яке символізує виниклу взаємну симпатію та ніжність. Винахідливою пародійно-нонсенсовою грою з моделлю фольклорної казки є оповідання «Зелені олені» («Zelené jelene», 1968). Історія поета та маляра, поєднаних творенням двоєдиних літературно-малярських артефактів, «образовіршів і віршообразів», пародіює будову та героїв народних казок, ознаками того пародіювання є багаті мовні та ситуаційні нонсенси. Пригоди обидвох митців наштовхують на сатиричні алюзії до статусу митця та політичні аспекти тоталітарного суспільства. Потім вийшли книжки «Казки на нитці» («Rozprávky na niti», 1970), «Чародій і квіткарня» («Kúzelník a kvetinárka», 1972) і «Кіт і його хлопчик» («Kocúr a jeho chlapec», 1972), які склали більшу книжку «Синя книга казок» («Modrá kniha rozprávok», 1974). До книжки «Зелена книга казок» («Zelená kniha rozprávok», 1983) автор уві також «Гра для твоїх синіх очей» і «Зелені олені». Потім ще вийшли книжки «Велика книга словацьких казок» («Veľká kniha slovenských rozprávok», 2003), «Синьо-зелена книга казок» («Modrozelená kniha rozprávok», 2004) і «Чорно-біла книга казок» («Čiernobiela kniha rozprávok», 2011).

Як поетичні, так і прозові твори Любомира Фелдека для дітей ґрунтуються на інтелектуалізованому грайливому вимислі, рівною мірою складовими стають факти і псевдофакти, автентичні особи чи події громадського та родинного життя. Вербальна та ситуаційна комічність, метафорична та нонсенсова гра з мотивами, композиційними алгоритмами, жанрами та мовними елементами – стремлять до семантичної багатоплановості тексту, підпорядковуються логіці вимислу, в якому оповідач постає перед дитячим читачем зрілим партнером із душею дитини. Вийшли такі вибрані видання поезії та прози Любомира Фелдека для дітей: «Квітка-абетка» («Kvet alfabet», 1977), «Лапай, гуляй» («Lapajova šľapaj», 1983), «Моя перша веселка» («Moja prvá dúha», 1984), «Йти за мною гратися» («Poď sa so mnou hrať», 1985).

Гра з текстом і реципієнтом, стимулювання його творчої активності та уяви є характерними і для драматичних творів Любомира Фелдека для дітей. П’єси для дорослих «Метафора» («Metafora», 1977), «Тітка для з’їдження» («Teta na zjedenie», 1978) і «Яношик за Вівальді» («Jánošík podľa Vivaldiho», 1979), зібрані у виданні «Смутні комедії» («Smutné komédie», 1982), далі була п’єса «Утікайте, панно Нітуш» («Utekajte, slečna Nituš», 1986), п’єси «Мистецтво не піти» («Umenie neodísť», 1988) і «Спроба» («Skúška», 1988) увійшли до видання «Дві п’єси про правду» («Dve hry o pravde», 1990). П’єси «Смерть в рожевому» («Smrť v ružovom», 1995), «Тітка з Праги» («Teta z Prahy», 1995), видання «Три п’єси» («Tri hry», 2003), куди увійшли п’єси «Грай, нога, а ти, інша, танцюй» («Hraj, noha, a ty, druhá, tancuj», 1999), «Вирізане з дерева» («Z dreva vyrezané», 2000) і «Жах у хижі» («Horor v horárni», 2002), перебувають у площині іронічно-сатиричної неґації суспільних міфів.

Любомир Фелдек написав такі п’єси для лялькових вистав (слов. bábkové hry): «Ботафоґо» («Botafogo», 1966), «Ботафоґо в черевиках» («Botafogo v čižmách», 1971), «Вистава, на якій спиться» («Hra, v ktorej sa spí», 1972), «Граємо виставу в золотій обставі» («Dnes vám hráme v zlatom ráme», 1974; у співавторстві з Ольгою Фелдековою), «Ботафоґове багатство» («Botafogovo bohatstvo», 1976), «Уп’яте Ботафоґо» («Pät´krat Botafogo», 1978), «Перинбаба» («Perinbaba», 1986), «Гурвінекове вікно» («Hurvínkovo okno», 1997; чеською мовою), «Снігова королева» («Sněhová královna» 1997; «Snow Queen», 2000; чеською та англійською мовами), «Пушинкарка» («Pápěrnice», 1998; чеською мовою).

Любомир Фелдек видав книги есеїв про літературні творчість і переклад «Від мови до мови» («Z reči do reči», 1977) і «Людина пишуча» («Homo scribens», 1982). У його доробку є також прозова книжка «Моя дружина Ольга і нескінченність» («Moja žena Oľga a nekonečno», 2004).

Любомир Фелдек в інтерв’ю Іванові Яцканину признався, що перекладати вірші Богдана Ігоря Антонича став з намови свого польського колеги Єжи Плесняровича, який прочитав йому з пам’яті вірші, поетика яких йому здалася близькою до стилю Сергія Єсеніна. Лише з часом поезія Богдана Ігоря Антонича відкрилася йому «всіма барвами свого українського пантеїстичного космізму»; сам він ставить її в один ряд із поезією Лі Бо, Омара Хаяма, Сергія Єсеніна, Федеріко Ґарсії Лорки.

Українською мовою окремі вірші Любомира Фелдека переклали Василь Симоненко, Дмитро Павличко, Роман Лубківський, Віктор Терен ([Вірші] // Всесвіт. – 1979. – № 9; 1983. – № 9; Північне літо: Уривок // Всесвіт. – 1985. – № 3).