Білоруський письменник Ніл Гілевич (по-білоруськи: Ніл Гілевіч) народився 30 вересня 1931 року у селі Слобода Лагойського району на Мінщині в селянській родині. Перші роки після Другої світової війни працював колгоспним листоношею. У 1951 році  він закінчив Мінське педагогічне училище. У 1956 році закінчив філологічний факультет Білоруського державного університету (спеціальність: білоруська та російська мови й літератури). Останній рік навчання в університеті сполучав із вчителюванням в одній із мінських шкіл. Закінчив аспірантуру в рідному університеті, захистив кандидатську дисертацію «Поезія “Молодняка”» (1963), у 1960–1986 роках працював на кафедрі білоруської літератури, із 1978 року на посаді професора. У 1958–1963 роках працював літературним консультантом газети «Зірка» («Зьвязда»). Був редактором альманаху зарубіжної літератури «Перспективи» («Далягляды»). Член Спілки письменників Білорусі з 1954 року, у 1980–1989 роках – перший секретар її правління. У 1989–1997 роках – голова Товариства білоруської мови ім. Франциска Скорини й головний редактор газети-бюлетеня цього товариства «Наше слово» («Наша слова»). У 1985–1995 роках був депутатом Верховної Ради Білорусі, з червня 1990 року – головою постійної комісії ВР Білорусі з освіти, культури та збереження історичної спадщини. Як народний депутат і член Президії ВР Білорусі виступав проти плану закону про двомовність (про надання російській мові статусу державної), брав участь в опозиційних мітингах. Заслужений діяч науки Білорусі (1980). Народний поет Білорусі (1991). Лауреат Державної премії Білорусі ім. Янки Купали (1980), Міжнародної премії ім. Христо Ботєва (Болгарія, 1986). Отримав медаль Франциска Скорини (1990). Кавалер низки орденів: Кирила і Мефодія І ступеня (Болгарія, 1966), Дружби народів (СРСР, 1981), Трудового Червоного Прапора (СРСР, 1984), Югославської Зірки зі стрічкою (Югославія, 1986), Ярослава Мудрого ІІІ ступеня (Україна, 2006). Помер Ніл Гілевич 29 березня 2016 року в Мінську.

Ніл Гілевич почав друкуватися у 1946 році. Дебютував збіркою віршів «Пісня в дорогу» («Песьня ў дарогу», 1957). Потім вийшли такі поетичні збірки: «Передвесня йде по землі» («Прадвесьне йдзе па зямлі», 1959), «Неспокій» («Неспакой», 1961), «Гостинець» («Бальшак», 1965), «Перегуки» («Перазовы», 1967), «Листя подорожника» («Лісьце трыпутніку», 1968), «А де ж та криниченька» («А дзе ж тая крынічанька», 1972), «Заповітне» («Запаветнае», 1975), «Октави» («Актавы», 1976), «Світлінь» («Святлынь», 1984), «Пов’язь» («Повязь»,1987), «Як дерево корінням» («Як дрэва карэньнем», 1986), «Жито, сосни й валуни» («Жыта, сосны й валуны», 1990), «Талісман» («Талісман», 1994), «На високому вівтарі» («На высокім алтары», 1994), «Вічний мотив» («Вечны матыў», 1994), «…І плями на тобі нема» («…І плямы на табе няма», 2003), «На флейті самоти» («На флейце самоты», 2004). Характерним для поетики Ніла Гілевича є вірш «Пісня в автобусі»:

У автобусі пахне узліссям, суницями, бором. 

Спросоння бабусі з кошами нарікають на путь без пуття, 

А сільські учениці, підлітки-дівчатонька, хором 

Про кохання співають – невідоме їм почуття.

І тому, що не знають, як серце ятриться від болю,

Так весело співають – мов марш піонерський в строю.

Ще не скоро, либонь, їм зустрітися з піснею тою,

Що співають – не хором, а потайки кожна – свою!

Так колись я і сам підіймався на хвилях ілюзій, 

Наче птах в піднебессі високо кружляв, не таю. 

Поглядали на мене дорослі з усмішкою, в тузі: 

То ж бо ще не твоє, не твоє, любий хлопче, «Люблю»!

Коли прийде твоє – не такою ця пісенька буде. 

Розіб’єшся до крові не раз на шляху крем’янім. 

Ваша мудрість жорстока, дорослі, досвідчені люди! 

І давно я змирився з пророчим присудом тим.

Та коли мимохіть на останню зупинку, одначе, 

Мій автобус домчить по дорогах труських життя, – 

Я хотів би відчуть, як тріпочеться серце юначе – 

Сизокрилою пташкою незнайоме їм почуття.

(Переклав Володимир Лучук).

Ніл Гілевич написав роман у віршах «Рідні діти» («Родныя дзеці», 1985).

У доробку Ніла Гілевича є ціла низка збірок сатири й гумору: «Бубновий валет» («Званковы валет», 1961), «До нових віників» («Да новых венікаў», 1963), «Чи гріх, чи два» («Ці грэх, ці два», 1970), «Як я вчився жити» («Як я вучыўся жыць», 1974), «Русалка на Наричі» («Русалка на Нарачы», 1974), «У добрій згоді» («У добрай згодзе», 1979), «Контора» («Кантора», 1989), «Діалог на ходу» («Дыялёг на хаду», 1990), «Оповідь про Лису гору» («Сказ пра Лысую гару», 2003).

Ніл Гілевич видав низку збірок віршів і поем для дітей: «Прапорець на щоглі» («Сьцяжок на мачце», 1959), «Синя хатка, синя хата» («Сіні домік, сіні дом», 1961), «Зелений острів» («Зялёны востраў», 1963), «Дощ-грибосій» («Дождж-грыбасей», 1966), «Загадки» («Загадкі», 1971), «Коли рано встанеш» («Калі рана ўстанеш», 1984), «Добра людина» («Добры чалавек», 1987), «Мій білий день» («Мой белы дзень», 1992), «Щасливі хвилини» («Шчасьлівыя хвіліны», 2001).

Ніл Гілевич є автором літературознавчих і фольклористичних досліджень «Окрилені революцією (Поезія “Молодняка”)» («Акрыленая рэвалюцыяй» (Паэзія “Маладняка”)», 1962), «Наша рідна пісня» («Наша родная песьня», 1968), «Зтурботою про пісні народу» («З клопатам пра песьні народа», 1970), «Поетика білоруської народної лірики» («Паэтыка беларускае народнае лірыкі», 1975), «Поетика білоруських загадок» («Паэтыка беларускіх загадак», 1976), «Вірна великим заповітам: Сучасна болгарська поезія. 1956–1976» («Верная вялікім запаветам: Сучасная баўгарская паэзыя. 1956–1976», 1977), «Усна народна творчість і сучасна лірична поезія східних і південних слов’ян» («Вусная народная творчасьць і сучасная лірычная паэзія ўсходніх і паўднёвых славян», 1978).

Ніл Гілевич видав такі збірки публіцистики: «У це вірю» («У гэта веру», 1978), «Вдячність і обов’язок» («Удзячнасьць і абавязак», 1982), «Поклик життя й часу» («Покліч жыцьця й часу», 1983), «Гідність, сумлінність, мужність» («Годнасьць, сумленнасьць, мужнасьць», 1988), «Повернення й продовження» («Вяртаньне й працяг», 1990), «Вибір» («Выбар», 1993), «Як не спинити заходу сонця…» («Як не спыніць узыходу сонца…», 1993).

Ніл Гілевич є упорядником і науковим редактором фольклорних збірників «Пісні семи сіл» («Песьні сямі вёсак», 1973), «Пісні народних свят і обрядів» («Песьні народных сьвятаў і абрадаў», 1974), «Ліричні пісні» («Лірычныя песьні», 1976), «Лірика білоруського весілля» («Лірыка беларускага вясельля», 1979), «Народні казки, байки, оповідання й мудрослів’я» («Народныя казкі, байкі, апавяданьні й мудраслоўі», 1983), «Лісом пісня йшла» («Лесам песьня йшла», 2001).

Вийшли «Вибрані твори» Ніла Гілевича у двох томах («Выбраныя творы», 1981), збірка п’єс «Нічліг у лелечому гнізді» («Начлег на бусьлянцы», 1980), повість «Переживши війну» («Перажыўшы вайну», 1988).

Багато працював Ніл Гілевич в галузі художнього перекладу, перекладав майже зі всіх слов’янських мов. Білоруською мовою переклав твори більш ніж чотирьохсот слов’янських письменників. З болгарської переклав твори Христо Ботева, Івана Вазова, Пейо Яворова, Андрея Германова, Івана Давидкова, Димитра Методієва та інших. У перекладі Ніла Гілевича окремими виданнями вийшли книжки лірики Николи Вапцарова (1982), Георгі Джагарова (1984), Христо Радевського (1985), Любомира Левчева (1990), прозові твори Павла Вежинова, Стояна Даскалова, збірник «Болгарські народні пісні» (1961), антологія сучасної болгарської поезії «Від круч балканських» («Ад стром балканскіх», 1965), збірник віршів для дітей «Чарівний ліхтарик» («Чарадзейны ліхтарык», 1968), антологія класичної болгарської поезії «Хай зоріє день!» («Хай зорыць дзень!», 1973, спільно з Алєсем Разановим), антологія одного вірша «Сто років. Сто поетів. Сто пісень» («Сто гадоў. Сто паэтаў. Сто песень», 1978). У перекладі зі словенської вийшла антологія словенської поезії ХІХ–ХХ ст. «Мати моя, Словеніє» («Маці мая, Славенія», 1978), збірка лірики Отона Жупанчича (1985). Перекладав Ніл Гілевич також з української, російської, польської, сербської, хорватської, серболужицької мов. Твори самого Ніла Гілевича перекладені низкою мов.

З української Ніл Гілевич переклав твори Івана Франка, Лесі Українки, Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Дмитра Павличка, Івана Драча, Бориса Олійника, Тамари Коломієць та інших. Ніл Гілевич написав статті про творчість Траса Шевченка, Павла Тичини, Максима Рильського, Тамари Коломієць, вірш «Біля скульптури Марії Заньковецької в Києві».

Українською мовою окремі вірші Ніла Гілевича переклали Дмитро Павличко, Володимир Лучук, Борис Олійник, Тамара Коломієць, Дмитро Білоус, Віталій Коротич, Роман Лубківський, Станіслав Реп’ях та інші ([Вірші] // Пісні з Білорусі. – Київ, 1957; [Вірші] // Калинові мости. – Київ, 1969; [Вірші] // Білоруська радянська поезія: Антологія: В 2 т. – Київ, 1971. – Т. 2; Загадки // Лучук В. Чарівний глобус. – Львів, 1977; Вибране. – Київ, 1978; [Вірші] // Лучук В. Друзі: Переклади. – Львів, 1987).