Книжки Террі Пратчетта продовжують збирати шанувальників у всьому світі загалом, і в Україні зокрема. Пратчеттоманів стає все більше, а ви вже серед них? Але чи все вам відомо про самого автора? Давайте перевіримо.

Почнемо з 28 квітня 1948 року, коли у Великій Британії у місті Біконсфілд народився талановитий письменник-фантаст – сер Теренс Девід Джон Пратчетт, він же — Террі Пратчетт. В його історіях – сатира і захопливі пригоди.

 

 

Девід та Ейлін Пратчетти – звичайне англійське подружжя. Чоловік працював механіком, а дружина – секретаркою. Молодята переїхали з маленького містечка Хей-он-Вай в Уельсі ще до народження єдиного сина. Пізніше в одному з інтерв’ю Террі зазначив, що, дивлячись у дзеркало, бачить у своєму відображенні батька. Письменник жартував, що успадкував від нього добре почуття гумору як компенсацію за слабкий сечовий міхур, низький зріст та схильність до облисіння. Згадував, що вони жили скромно, але у післявоєнний період«мати дах над головою, кран із холодною водою, тата і маму – вже розкіш». Мама прищепила синові любов до читання, розповідала казки, а тато-радіолюбитель передав у спадок інтерес до дивних та водночас небезпечних механізмів. Террі пророкували, що з нього нічого не вийде. І це вплинуло на юнака, який був переконаний, що гнів може завести нас далеко, якщо його скеровувати у потрібному напрямку.

 

 

П’ятирічним Террі впав із велосипеда, і в нього з’явилися порушення мовлення. Це стало додатковою підставою для дітей у школі поглузувати зі свого однолітка. Він зізнався: «Головною проблемою були не діти, а наш директор. Чоловік міг визначити, наскільки ми будемо успішними по тому, як добре вміємо читати і писати в шестирічному віці. А я тоді більше любив лазити по партах, ніж працювати за ними. Містер Бейм страшно мене не полюбив».

Хлопець не виявляв особливого інтересу до книжок, захоплювався астрономією. Однак усе змінилося у десять років, коли дядько подарував племіннику книжку «Вітер у вербах». До цього моменту маленькому Террі ніхто не розповідав, що у книжках буває стільки цікавого.

 

Тоді Террі проводив увесь вільний час читаючи, брав книжки у бабусі та бібліотеці. Тоді читачам видавали максимум чотири книжки, тому він влаштувався на суботні роботи в Публічну бібліотеку Біконсфілда, де міг читати досхочу. Там познайомився зі всіма творами у відділі «Фентезі», потім із міфологією, далі з давньою історією, читав одночасно книжки Марка Твена і Туве Янссон.

 

 

 

Навчаючись у Вищій технічній школі Вайкомбі, у 13 років Террі пише оповідання «Бізнес-суперники», яке публікує у шкільному журналі його вчитель. Через два роки те ж оповідання з’явиться у журналі «Science Fantasy» та принесе Пратчетту перший гонорар – 14 фунтів. Ці кошти Пратчетт витратить на купівлю друкарської машинки. Натхненний своїм успіхом, молодий чоловік покидає школу і стає штатним кореспондентом у місцевій газеті «Bucks Free Press».

 

Перший робочий день хлопця розпочався з побаченого на власні очі мертвого тіла. Пізніше він буде вдячний журналістиці за досвід, навички швидко мислити і діяти. Террі писав твори для дітей, які друкувалися в газеті під псевдонімом «дядько Джим». Інтерв’ю з директором видавництва Пітером Бандерою ван Дюреном для Пратчетта стало доленосним – Пітер погодився видати роман «Carpet people». Автор-початківець запропонував власні ілюстрації. Але вже 1982 року видавництво «New English Library» розриває співпрацю з Террі Пратчеттом через малу кількість продажів. Роман «Колір магії» – початок циклу бестселерів «Дискосвіту» – надрукує видавництво «Corgi».

 

 

Террі встиг попрацювати у Центральній раді атомних електростанцій. Проте вчасно зрозумів: щоб повністю присвятити себе літературі, потрібно покинути роботу.

 

Спочатку англійські літератори критикували роботи Пратчетта, називали його дилетантом, який навіть не може свої книжки поділити на розділи. Сміливець зміг утерти всім носа, коли редакторка Діана Пірсон організувала шестисерійну радіовиставу на ВВС у програмі «Woman’s Hour» за мотивами підциклу «Відьми», де розкривається тема фемінізму. Відтоді всі визнали, що доробки сера Террі заслуговують похвали.

Щороку Пратчетт писав по дві книжки, редагував їх і презентував. У нього була справжня карта вигаданого Анк-Морпорку, довідник Дискосвіту, родовід персонажів, своя фізика. Недарма роботи цієї людини друкувалися кількамільйонними тиражами, перекладалися багатьма мовами світу, зникали з книжкових крамниць із неймовірною швидкістю. Перша у Дискосвіті чарівниця – Ескарина – з книжки «Право на чари» списана з його дочки Ріанни.

 

Террі став офіцером ордену Британської імперії, а пізніше лицарем-бакалавром.

 

 

 

Про особисте життя Террі Пратчетта відомо небагато: був зразковим сім’янином із дружиною Лін та донькою Ріанною. Після смерті батька дівчина згадувала: «Я трималася осторонь від батькової слави. Одним із найсильніших спогадів є фрагмент, коли він читав мені "Гобіта" біля вогню вдома».

 

 

Здавалось, позитивний і сатиричний Террі буде завжди тішити своїх прихильників новими пригодами мешканців Дискосвіту. Однак у 2007-му йому діагностували ранню стадію хвороби Альцгеймера. Інформацію підтвердив сам письменник: «Коли я працював у газеті, ми писали: "…помер від довгої хвороби". Кожен знав, що це означає, але ніхто не називав хворобу. Я повторюю, що для того, аби вбити монстра, потрібно спочатку вимовити його ім’я. Хвороба Альцгеймера ще пошкодує, що зв’язалася зі мною». Того ж року володар вищезгаданих слів пожертвував один мільйон доларів на розвиток дослідження хвороби Альцгеймера. Він продовжував писати, застосовував програми розпізнавання мови, знайшов собі помічника, якому міг би диктувати, а той набирати на клавіатурі текст.

12 березня 2015 року сер Террі Пратчетт зустрівся із провідним героєм своїх романів – Смертю, вибрав для себе плетену труну, бо звичайні здавалися йому занадто похмурими й тісними. «Щоразу в кабінеті Террі відчуваю його присутність. Він ближче, він тут постійно», – пригадує помічник Пратчетта.

 

 

Фанати деталізують Террі на графіті, роблять тату, костюми та ігри на основі книжок «Дискосвіту».

Інформація: Видавництво Старого Лева