Deutsche WElle: Пані Токарчук, чи почуваєтеся Ви щасливою?

Ольга Токарчук: Так.

Вчора Ви сіли у машину у Потсдамі як письменниця Ольга Токарчук…

… щоб презентувати вам свою нову книжку. А у Білефельді я вийшла з машини як лауреатка Нобелівської премії. Скажу відверто, я досі не можу в це повірити. Я не можу пов´язати своє ім´я з новим титулом.

Давайте скажемо це вголос: "Польська письменниця Ольга Токарчук отримала Нобелівську премію з літератури - за книжку "Бігуни", у якій вона написала, що найсильнішим м´язом людини є язик". Чи відчуваєте Ви, що Ваш язик вступив у конфронтацію з чинною владою в Польщі? Принаймні, Пьотр Глінський уже сказав, що він як міністр культури прочитає до кінця Вашу книжку "Книги Якова". 

Він це сказав? Це добре. Мої книжки не є "політичними" у тому сенсі, що я не вимагаю в них нічого політичного. Насправді вони змальовують життя. Але коли ми дивимось на людське життя, то політика прокрадається скрізь. Моя книга "Веди свій плуг понад кістками мертвих" розповідає про безумство старої леді, яка не може витримати вбивства тварин. І раптом у цьому новому контексті, який розкривається в Польщі, ця книга стає дуже політичною. Це був не мій намір. Це не повинна бути політична книга.

Я пишу швидше книги, щоб люди відкрили очі й побачили нові точки зору та нові перспективи. Щоб вони зрозуміли, що те, що вони бачать як очевидне, є не таким очевидним. Що коли подивитися на якусь тривіальну ситуацію під іншим кутом, то раптом вона розкриває інші її значення та рівні. Ось для чого існує література. Щоб ми могли розширити свою свідомість, здатність тлумачити власне життя і те, що з нами відбувається.

Щоб переконати міністра культури Польщі знову Вас читати, Вам довелося отримати Нобелівську премію з літератури. Чи зустрілися б Ви з міністром Глінським?

Звичайно! Я не маю нічого проти. Мене особливо не зачепило, що він не міг читати мої книги. Я знаю, що мої книги підходять не усім. Це залежить від темпераменту, літературного смаку, від певних звичок. Тому я не вимагаю від всіх читати Токарчук. Абсолютно ні.

Польський уряд поширює у суспільстві страхи щодо сексуальних меншин. Як так сталося і що з нами відбулося, якщо раптом найінтимніша сфера для людини - сексуальність, якій приділено велику увагу у Ваших книгах - стала зброєю та основою суспільно-політичного протистояння у Польщі?

Я відповім цілком загально: ми живемо в час зміни парадигм. Релігії компрометують нас перед нашими ж очима. Або вони стають фундаменталістськими, або вже не в змозі супроводжувати людину, оскільки вони занадто вузькі, вони не відповідають розмірам світу. Людям немає до чого звертатися.

І тому ми починаємо битися один з одним. Світ розділений навпіл. Одні вважають, що найкраща ідея - повернутися до минулого та спробувати реставрувати старі цінності, які називають традицією. Інші кажуть: Ні! Цього не достатньо! Потрібно випрацювати якусь іншу концепцію світу. Адже старий світ зруйнував планету, спричинив дискримінацію, призвів до нерівності. Тож зараз ми шукаємо відповіді. Але це не питання для якоїсь письменниці…

Як же ж до якоїсь? Польської лауреатки Нобелівської премії!

…запитайте краще Папу Римського. Великих філософів! Я розповідаю історії і намагаюся робити це щиро, щоб зацікавити людей і аби вони отримували від цього насолоду. Але передусім, аби їхній розум ставав дещо "ширшим" та дещо тривожнішим. Щоб люди почали піддавати сумніву те, що було для них раніше очевидним.