Це третя частина цікавої фентезійної серії «Дружба, що окрилює» від Ольги Ткач, яка нещодавно вийшла друком у видавництві «Ліра-К». Не менш захопливими є попередні частини серії «Невигаданий друг» та «Невидимка», які я також читала, і на які писала відгуки.

Без перебільшення скажу, що мала за честь читати «Немальоване диво» ще в рукописі, і відтоді з нетерпінням чекала, коли книга про віддану та вредну Ґолду нарешті побачить світ. Бо, як на мене, в сучасній українській літературі бракує таких світлих книг про справжню дружбу. 

Художниця та ілюстраторка Еліна, відтворюючи на папері дивовижні світи, поволі втрачає віру в диво та людей. Її переслідують розчарування, зради, апатія. Світ, який тепер здається жінці ворожим, поволі підштовхує до прірви…

За крок до безодні у житті художниці з’являється справжнє диво, яке з’явилося на світ раніше, ніж мало, аби її вберегти. Чи вдасться Еліні  порозумітися з норовливою драконицею Ґолдою, яка зможе вирости лише з її допомогою?

Зізнаюся, я читала «Немальоване диво» декілька разів, і щоразу знаходила у книзі щось нове та цінне. Це історія про те, як важливо в житті відшукати людей, з якими виникає відчуття «я не сама». І про те, що спільне зростання у дружбі можливе лише тоді, коли обоє навчилися не лише слухати, а й чути одне одного. А справжній друг – не той, хто завжди говорить тільки те, що ти хочеш почути. А той, хто вміє м’яко направити, і не дасть упасти. Ще повість нагадує, що щира любов народжується з дружби, поваги та довіри.

Авторці вдалося створити настільки живих персонажів, що на початку книги мені хотілося сперечатися з Еліною, а ще потиснути лапу Ґолді  після одного вредного, але необхідного вчинку.

Це світла та добра, і в той же час сповнена захопливих пригод книга, яка тримає читача в напрузі до останніх сторінок. Мені дуже сподобалася детективна лінія із загадковою драконицею, і неочікуваний фінал, що справді приголомшив.

Окрім Еліни та Ґолди, яких я полюбила, мені були близькими образи доброї та завжди готової прийти на допомогу Єви, уже знайомої за «Невидимкою»,  надійного помічника Вадима, мудрого дракона Шторма, чудової подруги та авторки історій про добрих драконів Віки, харизматичного кота Маркіза.

До речі, щодо Маркіза. Коли я вперше читала "Немальоване диво", я звернула увагу авторки на те, що епізод появи кота у книзі здався мені не надто правдоподібним. Але невдовзі мусила взяти свої слова назад, бо майже в такий самий спосіб у нашій родині з´явився малий бешкетник Елтон 🙂

Під час читання книги я не раз поверталася до сцен, які заінтригували  та викликали усмішку: про Інтернет та Ґолду, подорож до Софіївки, перше знайомство з Маркізом, пригоди у Карпатах, фаєр-шоу, дуже особливий політ.

У книзі не бракує місць, які хочеться цитувати:

***

«Дзвінок завершився без прощання. Так у них було заведено. Дракони називали розлуку довгою паузою, після якої розмова просто продовжувалася. Дивні звичаї чужого світу, який вона так полюбила, що одного разу ледве не залишилась там.»

***

«Єва вірить, що достатньо осяяти чиюсь темряву, аби людина з неї вийшла. Наївна. Темрява не відпускає так легко, вона поглинає світло. У її густоті те стає безпорадним. А того, хто в ній давно живе, світло може лише засліпити. Аби вивести когось із темряви, треба самому в неї ступити, відчути її, пройти шлях іншого, аби взяти його за руку і повести за собою. Поволі, пригасивши власний ліхтар до іскорки.»

*****

«Незчулася, як припала чолом до тієї простягнутої долоні, наче кицька, а потім пригорнулася до грудей Вікторії, поклавши голову їй на плече. І час зупинився, бо Ґолда збагнула, що мріяла саме про це. Не побачити і навіть не поговорити, а ось так мовчки пригорнутися. Ніжні долоні лягли на спинку, коло замкнулося. У неї стало більше на ще одну людину!»

Для мене «Немальоване диво» стало історією, яку я прожила разом із героями повісті і до якої ще не раз планую повертатися. Тому щиро вам її раджу!