Як вживаються під одним дахом дві творчі натури? Пишуть шедеври під диктовку чи в пориві натхнення закриваються одне від одного? Обмінюються хвалебними одами чи діляться конструктивною критикою? Тонуть у взаємній повазі чи борються із заздрощами?Спеціально до Дня закоханих сім мистецьких тандемів погодилися привідкрити Читомо завісу своїх творчо-сімейних взаємин.

Олена Захарченко, письменниця

Ми познайомились на творчому семінарі, в їдальні Спілки письменників, і почали все з того, що Артем дав мені почитати свою п’єсу, а я розкритикувала його сайт. З того часу ми весь час одне одного критикуємо і кажемо один одному, як писати, а як — не треба. Правда, Артем мене ніколи не слухає, тоді я кажу, що він — зараза, але він все одно не слухає.

Ми часом пробували писати книжку разом, але в нас ні разу нічого не вийшло. Зате Артем ідеальний редактор: він читає все, що я напишу. Спершу ставить коми, потім переставляє абзаци, потім каже мені, що це все фігня і я все переписую. Ну і ще, він — мій голос, бо я перелякана і не вмію спілкуватися з видавцями, а в нього виходить.

Артем Захарченко, письменник

Коли твоя дружина — теж митець, то можна разом понити, який навколо несмак пишуть інші письменники, яка навколо кон’юнктурщина. Можна разом вибирати для неї видавництво, неначе нову сукню. Можна пліткувати про інших письменників або ж шанобливо забирати дітей до іншої кімнати, якщо бачиш, що вона знову пише. Або якщо вона просто заснула.

Але критикувати тексти одне одного — набагато крутіше, ніж разом критикувати чужі. І вперше показувати свої тексти одне одному — це ще той інтим. Мало що так збуджує.

Олександр Михед, письменник

Тут така штука, що будь-яке розпатякування буде банальністю й применшенням реального стану справ. Але якщо у двох словах, то це щоденне відчуття:

– мандрів (незалежно від того, чи лишаєшся вдома);
– постійного діалогу (незалежно від того, чи ми говоримо вголос тут і тепер);
– підтримки (якщо не йдеться про обговорення поетичних текстів).

І ще одне – це постійний урок людинолюбства. Незалежно від рівня мудацтва світу.

Олена Масон, менеджерка культурних проектів

Ми нещодавно сконструювали свої 35 книжкових поличок, а нам все мало. Часом у нас ведуться запеклі бої за списки книжок: що ж варто замовити цього місяця. Саша дуже мотивує мене читати більше, бо треба встигнути почитати все, що я собі запланувала + прочитати те, що щойно прочитав він. 2-3 години на день ми проводимо за читанням. Звісно, Михед читає вдвічі швидше, що мене надзвичайно дратує.

Ми працюємо в різних кімнатах, іноді він вибігає і закидує мені пару ідей чи рядків. Я слухаю, критикую, а коли він виходить із кімнати – тихенько пишаюсь ним. 

Дмитро Лазуткін, поет

Окрім того, що Іра мене надихає, так сталося, що я є й першим читачем її казок. Цікаво, що свої вірші вона мені іноді соромиться показувати, а от ідеями прозових творів охоче ділиться.

Я також звертаюся до неї, коли сумніваюся у тих чи інших місцях своїх віршів. Взагалі, ми часто дискутуємо і не завжди це проходить мирно і тихо. Але однозначно можу сказати: мені приємно допомагати їй, Іра завжди може розраховувати на мою підтримку в усьому. Це легко і приємно. Адже те, як вона пише, мені дуже подобається.

Ірина Лазуткіна, дитяча письменниця

Попри те, що Діма — поет, а я дитяча письменниця, ми завжди є першими і дуже часто головними критиками один для одного.

Мені страшенно імпонує, коли чоловік зранку на кухні зачитує вірш, який написав вночі, поки ми з донькою спали. Або коли впорядковує тексти для чергової поетичної збірки: тоді підлогу нашої квартири встеляє суцільний килимок з листів А4, на кожному з яких — окремий вірш. Діма ходить над ними туди-сюди і вирішує, які рядки в якому розділі розташувати. Я спостерігаю й тішуся, інколи раджу, підказую.

Це як партнерські пологи: коли ми присутні під час народження книжок один одного. Ми взаємонадихаємо одне одного — і в цьому величезний плюс шлюбу творчих особистостей. Я шукаю себе в його віршах, він вірить у мої дебюти. Я лайкаю його тексти в фейсбуці, він модерує мої презентації. Так і живемо)

Галина Ткачук, письменниця

Петро любить давати мені ґрунтовні та розгорнуті поради щодо розробки сюжету, принципів побудови конфлікту тощо, тощо, тощо. Це дуже мудрі та зважені поради, однак мені жодного разу не вдавалося застосувати їх на практиці, адже на третій годині слухання я зазвичай гублю нитку цих розумувань.

Натомість час від часу я намагаюся змусити Петра попрацювати моїм тіньовим співавтором, але він непохитний! 

Мені подобається усе, що він пише, а йому у моїх книжках найбільше подобаються, мабуть, гонорари та ілюстрації. Це і є запорукою довгих глибоких стосунків.

Петро Яценко, письменник

Я вигадую дурні пісеньки та розмовляю з Галею курячою мовою. Це її надихає до творчості. Найкраще мені писати, коли нікого вдома нема, тому я відправив Галю на роботу. Цим вона допомагає моїй творчості.

Галя вредна, шо капець, а я страшний зануда. Разом нам добре удвох, бо ми розуміємо, шо таких більше ніхто не візьме. І ще я завжди критикую те, що написала Галя, а вона завжди захоплюється тим, що написав я. Це мене цілком влаштовує, тому наша родина існує разом уже восьмий рік.

Ще забув, що в Галі є одна дуже хороша риса. Коли я вигадую для Галі якісь образливі прізвиська, як от Квасоля чи Ковбаса, то вона не ображається, а просто дає ці прізвиська своїм героям у дитячих книгах. А я не можу дати те, що вигадала вона, бо таку мою книжку завернуть редактори. Якось даємо собі раду.

Макс Кідрук, письменник

Дружина є не лише моїм найпершим і найголовнішим читачем, але й постійним порадником. Уже, мабуть, три роки, як я взяв за звичку обговорювати з нею фабулу наступного роману перед написанням. І без “узгодження” всіх важливих моментів не починаю роботу.

Іноді Таня підкидає мені ідею — якусь незвичну життєву ситуацію, — яку я переробляю в повноцінний епізод.

Ми не завжди доходимо згоди, через певні моменти можемо навіть посваритися, та це, як на мене, лише на користь мені, як автору. Від того мої історії стають лише кращими.

Тетяна Іллюк-Кідрук, філологиня

Мати творчу людину поруч, а якщо це ще й професійний письменник — це неабиякий виклик. Макс завжди тримає мене у тонусі, адже потрібно бути готовим порадити, підтримати, віддавати свій час і зусилля на те, щоб хтось поруч із тобою ріс професійно.

Це свого роду альтруїзм на благо іншої людини: ти віддаєш все, що маєш у той момент, і часто почуваєшся спустошеним, не здатним зробити щось для себе. У таких ситуаціях потрібно бути готовим радіти його успіхам і старатися приймати все, як і власне досягнення, хоч це і нелегко.

Звісно, бувають суперечки і образи, особливо під час написання нового роману. І це, мабуть, найскладніше. Але ми завжди знаходимо компроміс і намагаємося прислухатися одне до одного.

 Олег Коцарев, письменник

Я не поділяю уявлень про те, що шлюб двох «творчих людей» — це щось особливо важке й випробувальне. Навпаки, як на мене, спільні заняття, спільні інтереси забезпечують цікаве спілкування і порозуміння (наскільки воно взагалі можливе між різними особами). Тобто це, звісно, не гарантія, але важлива передумова.

Здається, Юлія Стахівська, її погляди на літературу, окремі образи та ідеї вплинули на мене відчутно. Десь щось порадила, десь ідею підкинула, і таке інше. Ми повсякчас знайомимо одне одного з власними естетичними й історичними контекстами, це справді пізнавально, і все набуло нових вимірів і сенсів, коли в нас народилася донька…

Я показую Юлі всі чи майже всі свої нові твори. І сам, звісно, з задоволенням читаю її тексти та дивлюся візуальні роботи. Є в нас і досвід спільної праці, пов’язаної з літературою – це укладання антології «Українська авангардна поезія (1910-1930-ті роки)» у видавництві «Смолоскип».

Юлія Стахівська, поетка, ілюстраторка

У нас бувають спільні інтонації, уподобання. Але в цілому кожен на своїй хвилі, кут зору у нас різний. Так тільки краще. А якщо разом щось цікаве помітили, то хтось завжди каже: це в твоєму стилі, напиши про це.

Звісно, бувають класні підказки, поправки, сюжети. До прикладу, я була однією із перших читачів/ок Олегової повісті «Люди в гніздах» (можна сказати, навіть епізодичний персонаж) і підказала іншу кінцівку, де би всі герої яскраво висловили автору своє ставлення до написаного 

У свою чергу Олег завжди допомагає мені структурно скласти збірки. Я розкладаю вірші на аркушах на підлозі — і так вибираю. 

Намагаємося давати одне одному час на творчість. Якщо хтось бачить, що інший взявся щось своє писати, намагається не заважати. З дочкою стало важливо розподілити час, але тоді можна домовитися і піти в бібліотеку чи кафе. Я навіть була знайшла собі майстерню, бо люблю і помалювати. Тобто, тільки свій простір/час – це, мабуть, найважливіше.

Олег Грищенко, ілюстратор

Коли ми робимо щось разом, зрозуміло, що головне — це повага одне до одного і до думки одне одного. Коли ти творча людина, у тебе є багато власних амбіцій, власного бачення, власне еґо, зрештою. Але саме на довірі базується співпраця. Коли ти можеш дослухатися до думки іншої людини, доповнити її. Не бути конкурентом, а бути партнером, щоб допомагати одне одному створити щось краще. 

Під час роботи над проектом, то разом розробляємо концепт, а потім просто розподіляємо ролі. Олена займається дизайном, макетуванням, шрифтами, а я — «живим» малюванням і, якщо потрібно, технічною роботою.
Якщо ти з людиною перебуваєш у тандемі — не тільки творчому, а й життєвому, — то ви переважно сходитеся по якихось інтересах. Тому так, щоб між нами були взагалі кардинально різні думки — такого не буває.

Олена Старанчук, ілюстраторка

Ми підтримуємо одне одного у всьому, хоча у творчості зовсім різні. 

Коли працюємо над спільним проектом, то завжди робимо все разом. Наприклад, книжку починаємо з процесу створення концепту і до самої її презентації.
Відвертої критики між нами не буває, є лише аргументовані докази і конструктив. На щастя, ми маємо викладацький досвід і, можливо, нам це допомагає)
Звичайно, у нас можуть бути незначні розбіжності у поглядах, але ми все одно прислухаємося до думки одне одного і часто погоджуємося з нею.