Головні події цієї саги розгортаються в кінці XVIII - першій чверті XIX століття, місце дії - англійське графство Корнуолл. "Ворлеґан" — це четверта книжка із саги про Полдарків, і на передній план знову виступає постать головного героя циклу Росса Полдарка. Щоправда, він змінився. "Увесь час повертаючись додому Россу нетерпеливилося. Зникло задоволення від подорожі, і, побачивши скелі Корнуолла, замість того, щоб дванадцять годин знудьговано споглядати на обрій, він вирішив зійти на берег відразу". Тож на читача чекають захоплюючі та драматичні події, глибока криза у подружньому житті Росса й Демельзи, відлуння напівзабутих кохань. А тим часом юні Керолайн Бенвенен та Дуайт Еніс планують таємну втечу, наслідки якої неодмінно вразять поціновувачів творчості видатного майстра сюжетної інтриги Вінстона Ґрема. "Полдарки" в сучасній Англії мають заслужену популярність і любов читачів. Саме тому ВВС двічі адаптувала весь цикл у телесеріали — в 1975–1977 і 2015 роках.

Януш-Леон Вишневський. Усі мої жінки. Пробудження.- К.: Рідна мова, 2018

За сюжетом цього роману, немолодий математик, схиблений на роботі, приходить до тями в клініці. І дізнається, що понад півроку провів в стані коми. Весь цей час його начебто не існувало: не було ні снів, ні видінь, він нічого не чув і не розумів. Він згадує в деталях останній день, який був для нього не півроку тому, а немов би щойно, а також - все своє життя до моменту втрати свідомості на вокзалі маленького голландського містечка. Його доглядальниця в лікарні розповідає йому про те, що весь цей час до нього приходили жінки. Різні жінки - дочка, колишня дружина, коханки, нинішня жінка, які багато часу проводили біля його ліжка, плакали, намагалися з ним розмовляти. але чи приходила до нього та єдина, яку він кохав? Наш герой починає розуміти, як неправильно він жив, і як страждали ті, хто був поруч. Недаремно роману передує пророчий вислів: "Самотність починається не тоді, коли ніхто не чекає на тебе вдома. Самотність починається тоді, коли вперше відчуваєш потребу, щоб там на тебе чекав хтось зовсім інший…" Який, до речі, можна доповнити відомими рядками Едуарда Асадова: "Как много тех, с кем можно лечь в постель, / Как мало тех, с кем хочется проснуться…"

Елена Ферранте. Моя неймовірна подруга. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018

На самому початку цієї історії син зниклої героїні, який ані дня не працював, сидячи на шиї у матері, повідомляє її подрузі, що та несподівано зникла. І ніхто, крім подруги, не знає, що це була мрія нещасної жінки. Найголовніше ж те, що цей роман можна читати як побутову драму, національну трагедію (Італія у Другій світовій війні була однією з країн гітлерівської коаліції), а також родинну сагу. Загалом ця екзотична оповідь про те, як стають нареченими під час шкільних іспитів, може здивувати лише непосвячених у тонкощі "дівочого" світу в Італії. Саме там, де нещодавно цілий район перестав ходити до школи, бо закони мафії забороняють це робити майбутнім дружинам. Зазвичай з класики жанру відомо, що саме так воно й відбувається, коли "важкий період" завдовжки з життя тягнеться занадто довго, і лише наприкінці знаходиш у собі сили вийти з ігри, як у цьому романі. Тобто втекти подалі – від родини, друзів, і якщо вийде, навіть від батьківщини.

Анастасія Нікуліна. Зграя. – Х.: Віват, 2018

Роман про шістьох підлітків, які займаються чи то екстремальним спортом, чи кидають виклик самим собі, насправді побудований на реальному досвіді авторки. Адже вона, як виявилося, так само була колись трейсеркою, займаючись паркуром , тобто постійно долаючи карколомні перешкоди. Тож написаному, як-то кажуть, можна вірити, крім того психологізм оповіді не дасть перепочити ані на хвилину. І не дивно, що спочатку героїв було п’ятеро, але з’явилася загадкова Таша, яка, спостерігаючи за тренуванням героїв, схотіла стати частиною команди, і пригоди розпочалися. Бо хто як не дівчина може зіграти на контрасті усім ризикованим "чоловічим" трюкам. А може, вона ще одне випробування для хлопців? "Паркур — далеко не дівчачий спорт, - кажуть їй. - Для чого тобі це? Дівчина замислилася. Сказати як є? Сміятимуться. Треба щось вигадати. Думай, думай! У голові промайнула стара смішинка. — Кажуть: народжений повзати — не зможе літати. Хочу перевірити себе, чи зможу літати.  — Виклик собі — це добре, — Дейв схвально кивнув. — Але чи зможеш ти себе перебороти — от у чому "фішка". І таких "фішок", слід зауважити, у подальших екстремальних пригодах у романі не бракуватиме, тож варто пригодуватися до справжнього драйву.

Ольга Деркачова. Дім Терези. – Брустурів: Дискурсус, 2018

Цей міський роман – не історія Амелі з однойменного фільму, позитиву тут від початку немає, оскільки померла близька людина, і все життя тепер – це поступове витіснення гіркої пам’яті. Утім, ліричний настрій, незвичні образи, яскраві метафори в романі нагадують все ж таки "французький" стиль Франсуази Саган. З іншого боку, екзотичність нового (після трагедії) фаху героїні – ніби з екранної фантасмагорії в стилі Федеріко Фелліні – вона працює "обіймаликом", відвідуючи самотніх людей – юнаків, дівчат, чоловіків і жінок: психологічна допомога (навіть, бува, у ліжку, але без сексу) сьогодні, як відомо, потрібна багатьом. От лишень її форма, яку обрала героїня (філолог у минулому) доволі нестандартна, хоч це й інтригує, закликаючи дочитати роман до кінця (дізнавшись про Дім, який виник на ґрунті цієї ідеї), знов-таки навертає до "французького" досвіду. Адже в Парижі працює кабінет відомого філософа, з яким за певну плату можна побалакати на будь-які теми, що цікавлять клієнта – ті самі, що й в героїні роману: "про книги, фільми, музику, трохи про спорт і машини. Але не про політику. Політика викликає тривогу, економіка також. Ми ж не хочемо тривожитися перед сном, правда?".

Ігор Бондар-Терещенко