Re: цензії

У моєму житті порівну музики і літератури – порівну попри те, що граю й виступаю я рідко. Натомість пишу я завжди під музику. Кожен мій твір має певний музичний супровід. Так роман "Коростишівський Платонов" я писав, слухаючи "Страсті за Матвієм" Баха, альбоми "Пісні України", "Два кольори" Квітки Цісик та диски Роберта Ваятта "Rock Bottom" та "Cuckooland". А в роботі над "Прихованою фортецею" мені допомагала музика ансамблю Манфреда Менна "Nightingales & Bombers", Пола Маккартні "New" і твори грузинського композитора Гії Канчелі – "Styx" для альта, змішаного хору і оркестру", а також літургія "Оплаканий вітром", присвячена Гіві Орджонікідзе.

Одна з Ваших книжок називалася "Коростишівський Платонов". Чому саме Платонов?

– Андрій Платонов – великий російський письменник. Грандіозністю свого світосприйняття він перевершує найнеочікуваніші уявлення про літературу та її можливості. Тому Йосип Бродський сказав, що творчість Андрія Платонова – це "вершина горы, пик, с которого шагнуть некуда".

Свою першу книжку платонівської прози я придбав у Коростишеві – у центральній книгарні міста (у сусідньому із моїм будинку), якої тепер немає. Вона стояла на площі, яка донині називається Червоною. Космос, яким дихає творчість Платонова, у процесі читання напрочуд зрозуміло співзвучний із коростишівським зоряним небом над гранітними каньйонами, яке віддавна стало для мене візитною карточкою універсуму. Тобто передумови появи роману, в якому б розповідалося не лише про коростишівського письменника Василя Місяця, а й про Андрія Платонова, виникли давно.

Про що Ваш новий роман "Прихована фортеця"?

– "Прихована фортеця" – роман про життя та безсмертя, про українські сподівання 2004 року та безпросвітний морок, в якому ми опинилися після Помаранчевої революції. Завершив його у листопаді 2013 року, у переддень Революції гідності.

Одного з головних героїв роману звати Мамаєм. Живучи у криївці, він готується до метафізичної битви, аби перевернути заржавілу державну машину – черевом догори. Замість коня та кобзи характерник має чорного пса, якого привів із Польщі й назвав Бомбардувальником. Мамай грає чоловік на електричній гітарі, яка живиться струмом від переносної бензинової електростанції.

Привід для написання художніх творів майже завжди один – наше не зовсім художнє життя та похідне бажання виповісти себе у більш ідеальній реальності. У процесі написання з´являється шанс довести бодай собі, що художня дійсність, спираючись на ефемерні, здавалося б, слова, може наближатися до воістину ідеальних величин.

На які мови перекладалися Ваші твори?

– Окремі мої твори вийшли у перекладі чеською, російською та білоруською мовами. Публікації чеською і білоруською відбулися без моєї участі. На щастя, знайшлися перекладачі, які це зробили. Натомість роман "Коростишівський Платонов" я переклав російською за порадою Ніни Малигіної – знавця творчості Андрія Платонова, одного з редакторів першого зібрання творів письменника. У травні 2012 року роман було надруковано у журналі "Подъем" – на батьківщині Платонова, у Воронежі.

У цьому році Ви стали лауреатом премії імені Пантелеймона Куліша за збірку літературно-критичних есеїв та інтерв´ю "Від не-початку і до не-кінця". Які проблеми у ній порушуєте?

– У книжці я пишу про літературу і про те, що мені імпонує у мистецтві. Про актуальний і осмислений життєвий вимір, у якому, поволі набираючись мудрості, ми маємо зрештою себе віднайти. Пишу про авторів, для яких література є способом світоглядного пошуку – інколи реактивного і сонячного, інколи затяжного і болісного. Бо написати – це не просто зафіксувати свої думки у словах. Це означає, що слова мають бути піднесені до найвищого ступеню ясності, чіткості. Про себе ж скажу так: те, що я нібито завжди знав, набуло абсолютно іншої ваги, коли я зафіксував ті знання на папері – у книзі "Від не-початку і до не-кінця".

Автор: Наталія Міняйло