Літературні премії в Україні є не тільки інструментом для побудови письменницької ієрархії, а й фінансовою підтримкою для літераторів. Бо, окрім 5–6 «літературних олігархів» (термін Марії Матіос) — письменники, чиї твори перекладають іноземними мовами, хто отримує гранти, стипендії, резиденції, решта вигадує 1000 і 1 спосіб альтернативної літературної роботи, якою можна заробити на життя.У п’ятницю, 13–го у Києві вручали одразу дві літературні премії — «Книга року ВВС» і премію імені Джозефа Конрада–Коженьовського від Польського інституту в Києві. Обидві церемонії проходили в дорогих готелях, обидві — у присутності послів, у першому випадку Надзвичайного та Повноважного Посла Об’єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в Україні Саймона Сміта, у другому — Надзвичайного та Повноважного Посла Республіки Польща в Україні Генріка Літвіна. Переможець «Книги року ВВС» отримує 1000 фунтів стерлінгів у гривневому еквіваленті, переможець премії Конрада–Коженьовського — 3000 євро і піврічну стипендію в Польщі за програмою міністра культури і національної спадщини Республіки Польща Gaude Polonia.«Дикий простір»: проблема стосунків особистості і держави

Премія «Книга року ВВС» існує вже 9 років, з 2012 року до «дорослої» номінації додалася «Дитяча книга року ВВС». До трійки фіналістів «Книги року ВВС–2013» увійшли Юрій Макаров («За чверть десята»), Наталка Сняданко («Фрау Мюллер не бажає платити більше») і Ярослав Мельник («Далекий простір»).

Член журі премії поет Тарас Федюк сказав «УМ»: «У журі був складний вибір — половина з поданих книжок були приблизно одного рівня, і тут уже, можливо, йшлося про якісь індивідуальні критерії оцінки членів журі. Комусь, скажімо, подобається сага, і тоді це Володимир Лис, комусь подобається легке «саганівське письмо», як у Юрія Макарова — я навіть пожартував, що це саганівське письмо з набоковською проблемою, і в кінці з «Чумою» Камю, тільки там не чума, а холера. Мені особисто сподобався роман Ярослава Мельника «Дикий простір» — дуже європейський, цікавий, де дослі­джується проблема стосунків особистості і держави, і в якій лежить глибоко закорінений анархічний український дух, якому не подобається ні тоталітарна держава, ні демократична.. Мені так само сподобалася книжка оповідань Руслана Горового «Гагарін і Барселона», його твори шукшинські за духом; сподобався роман Романа Іваничука «Торговиця», Іваничук — один із небага­тьох письменників, хто вміє побудувати сюжет, вивести характери, звести кінці з кінцями, тобто щоб у кінці роману всі сюжетні кінці і лінії замкнулися, нікого не загубили, і якщо людина загинула, то вона не повинна ожити в кінці, бо автор про це забув. Це справді професійний, дуже цікавий, як на мене, роман, але вже як проголосували, так і проголосували».

Переможцем став Ярослав Мельник із романом «Дикий простір», який сам автор визначив як філософську фантастику, а директор європейського хабу ВВС Артем Лісс — як антиутопію, що досліджує питання свободи. Ярослав Мельник сказав, що для нього як для містика ця ситуація є цілковитою дивиною — адже він був відсутній в українській літературі майже 30 років, живе на дві країни — Францію і Литву.

«Дитяча література сильніша за дорослу»

«Дитяча література видалася мені цього року набагато цікавішою і сильнішою за дорослу, — прокоментував Тарас Федюк. — Мене це дуже тішить, бо ми все перевидавали і перевидавали Майн Ріда, Купера і так далі, ми мали гарні казки і мало своїх сучасних історій, і нарешті ми маємо широке поле літератури для дітей». Члени журі хвалили усі книжки–фіналісти — «Арсен» Ірен Роздобудько, «Ліга непарних шкарпеток» Галини Вдовиченко, «Не такий» Сергія Гридіна, «Розбійник Пинтя у заклятому місті» Олександра Гавроша, а перемогла книжка Мар’яни і Тараса Прохаськів «Хто зробить сніг», ілюстратором якої виступила також Мар’яна Прохасько. «Ми переконані, що ідеальний часопростір — такий як буковий ліс у нашій історії — він є поряд із нами, тільки його помітити не так просто, як речі, що болять і випирають», — сказав Тарас.

Найнесподіваніший чи найдостойніший?

Премію імені Джозефа Конрада–Коженьовського вручали вчетверте, до трійки фіналістів ввійшли Таня Малярчук, Андрій Бондар і Остап Сливинський. Журі, до якого входили літературознавець, професор Національного університету «Києво–Могилянська академія» Віра Агеєва, керівник департаменту стипендій Національного центру культури у Варшаві Боґуміла Бердиховська, директор Інституту книги (Краків) Ґжеґож Ґауден, директор Польського інституту у Києві Ярослав Ґодун, директор видавництва «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА» Іван Малкович, редактор ТВі Віталій Портніков, письменниця, перекладачка Наталка Сняданко, було ще важче: адже премію присуджують не за конкретний твір, а за сукупність літературних заслуг, причому письменнику до 40 років. Відтак оскаржити присуд суддів ніяк — критерії у кожного свої.

Як сказала лауреатка премії Конрада–2011 Наталка Сняданко: «Лауреатом літературної премії у моєму розумінні має стати не найнесподіваніший кандидат, а найдостойніший, авторитет якого не викликає сумнівів». Отже, премію отримала Таня Малярчук. Коли директор Польського Інституту в Києві Ярослав Годун подзвонив їй у Відень, де Таня зараз мешкає, Малярчук подякувала і сказала, що найбільше хотіла б зараз бути на Майдані, але й у Відні робить усі можливі акції солідарності. В кінці Ярослав Годун оголосив, що Польський інститут домовився з менеджментом поїздів InterСity, аби їх пасажири могли читати в дорозі твори лауреатів премії імені Конрада–Коженьовського. Хороша робота, чому нашим культурним інституціям вона не спала на думку або не далася до реалізації?

...Через півгодини після закінчення церемонії більшість із присутніх на врученні премії Конрада стояли на Майдані.

Валентина Клименко