Власне, маємо справу з різними виявами багаторазово апробованої в минулому реакції вітчизняного літературного  і загалом мистецького середовища на погіршення політичного клімату, зовнішній тиск владних структур і загрозу, наявну чи уявну, національній культурі загалом. В описаній ситуації, а навряд чи хтось сумнівається, що становище і статус питомо української культури зараз неухильно знижуються, література починає апелювати головним чином до перевіреної оборонної функції: не вперше брак чи деформацію національної держави намагаються компенсувати в «державі слова». Якщо процес триватиме, то питання естетичні, увагою до яких ми тішилися бодай останнє десятиліття, невдовзі взагалі відійдуть на другий план, поступаючись місцем деклараціям та закликам. Вони мають вагу, коли йдеться про існування цілого національного організму, проте вельми шкодять літературі як власне мистецтву. Нині в усіх ланках нашого літературного життя спостерігаємо неабияку активізацію. Це лише частково свідчення розвитку письменницької та читацької культури й видавничого ринку, а більше - мобілізація в часи смути та скрути.

БРЕНДИНГ IN DA HAUS

Утім, психодинаміка описаних тенденцій цілком суголосна також дальшій комерціалізації національної літератури. Монументальні збірки/зібрання творів авторів з іменем мають непоганий ринок. Власне, ми спостерігаємо в цьому разі, як наші визнані (навіть класики) переходять у масовий формат розповсюдження. Активно триває процес розкрут­ки літературних брендів - авторських імен, котрі відомі більше, ніж тексти ними написані: брати Капранови, сестри Демські, сестри Чернінькі, Qarpa Inc. та Жадан GmbH. Успіх про­цесу видимий, конвеєр масліту працює все потужніше. І це добре, бо розширення масово­го вироб­ництва неминуче спонукає до якісного покращення. Лише не варто вітати себе із виходом на високий рівень передчасно. Насправді культурно насичена, повно­кров­на укра­ї­н­ська література - це таки справа наступних років.

СКРОМНИЙ ПЕСЕМІЗМ АНТИУТОПІЙ

Дія тенденцій часу видима й у більш суворій жанровій палітрі: ще ніколи-ніколи в україн­ській літературі не з´являлося за рік одразу дві антиутопії. Ми тут поки що не про якість цих вітчизняних жахастиків, а про їхню вагу. Жанр антиутопії постає на перетині мистець­кої та політичної свідомостей і відтак засвідчує, якщо не глибину першої, то принаймні зрілість другої. Фактично поява «Часу смертохристів» Юрія Щербака та «Хроносу» Тараса Антиповича ілюструє не лише повернення до літератури як політичного памфлету, а й загальне наростання суспільного песимізму . Тому цілком психоаналітично очікувати найближчим часом дальшого розвою фантастики, фентезі та літератури жахів.

СПІЛКИ ЯК КОРПОРАЦІЇ

Хоча структури незрілого ще вітчизняного громадянського суспільства поволі охоплює параліч, культурні осередки й середовища не лише демонструють певний рівень стабільності, а й навіть оновлюються. Невидимо і майже без скандалу змінилася влада у Спілці письменників, повернувся до активної діяльності непомітний упродовж останніх 30 років, проте значущий у контексті правозахисної діяльності у 1960-1970 роках PEN-клуб. Обидві організації обіцяють активізувати національний літературний простір і мають достатній інституційний досвід, аби це зробити. Інша річ, що суголосно до нашої логіки таке гуртування письменників нагадує вибудовування римської черепахи перед сутичкою.

ПОВЕРНЕННЯ

Увесь рік незаперечно тривала інтрига довкола Ліни Костенко та її рішення знову активно видаватися й спілкуватися з читачем. На завершення 2011-го роман «Записки українського самашедшо­­го», виданий 2009 року, упевнено переміг в інтернет-голосу­­ван­­­­ні за звання найкращої актуальної книжки. Ще у 2011-му з´явилися дві її поетичні збірки: новоформатне (демократичніше) перевидання «Річки Геракліта» й доповнена родинними фото «Мадонна перехресть», куди увійшли ніколи не друковані та зовсім нові вірші. Останнім часом також вийшли 10-томне видання творів Дмитра Павличка та нарочито розкішний тритомник Івана Драча. З одного боку, це самозасвідчення визнаності, а з другого - спроба резонувати й резонерствувати знову.

ДЕФРАГМЕНТАЦІЯ МІДЕЙДЖЕРІВ

Доки старша ланка майстрів красного слова повертається, щоб вести націю крізь нові важкі часи, середня вікова категорія письменників радше підбиває підсумки чергового етапу творчості. Утім, показово, що якась невидима сила спонукає їх збирати окремі свої історії, оповідання, новели та інші тексти воєдино саме зараз. Юрій Андрухович об´єднує фрагменти мандрів у «Лексикон інтимних міст», Тарас Прохасько надалі присутній мегатомом усього ним написаного «БотакЄ», нарешті, й Іздрик зібрав свої вірші та колажі в арт-буці «Underworld». Мода на «товсті» форми, схоже, незабаром пошириться й на ще молодше покоління .